Уже років двісті, як козак в неволі

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на улиці, та а й мій опізни(вся).

Та ой чого ж він опізнився, та й що дома нимає,
Та й в чистім полі край Дунаю ж, та й коня напува(є).

Та й а кінь ірже, та й води не пʼє, он дорожечку чує,
Та й десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Та й ночуй, ночуй, розсукин син, та й ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої, та й повік не верта(йся).

Я в середу родилася, кажуть люди - горе.
Не піду я за старого, бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, що сміються вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила хату, мила сіни - та й засміялася,
Вийшла з хати стара мати - та й догадалася. (двічі)

-Знаю, доню, знаю, мила, чого ти смієшся,
Полюбила чорнявого та й не признаєшся. (двічі)

Не з піску була зліплена, щоб я розсіпалась,
Та хіба я дурна була, щоб я признавалась? (двічі)

Я в середу родилася, кажуть люди- горе,
Не піду я за старого, бо борода коле. (двічі)