Ой як посію жита жменю

Як жила удова на край села,
На край села, на подолі. (двічі)

Та на край села, на подолі,
Та не мала удова ні щастя, ні долі. (двічі)

Тіки мала й удова дев’ять синів,
Дев’ять синів, десятую дочку. (двічі)

Дев’ять синів, десятую дочку,
Десятую дочку – Анюточку. (двічі)

(Сини поросли та в разбой пішли,
А дочка зросла, за крамарика пішла.
Як поїхав же крамар у Крим крамувати,
Та й став під ліском нічку ночувати.
Та й десь узялось три розбойники,
Вони того крамаря взяли зарубали,
А з крамаршой спати полягали.
Один каже: «Давай зарубаймо»,
Другий каже: «Давай не займаймо»,
Третій каже: «Давай розпитаймо».
«Крамаруша, ти душа, із якого ти села?»,
«Я з села недалекого, із роду небагатого.
Як жила удова на краю села,
На краю села, на подолі.
Та й не мала удова ні щастя, ні долі».
«Ой Боже ж мій, шо ж ми наробили,
Та ми свого зятя навік погубили,
А свою сестру та й осиротили».)

Розчешу я свої кудрі, сам до дівчини піду, ой,
Пішов же я й до дівчини – сам не знаю, де живе.

Пішов би я й до дівчини – й сам не знаю, де й живе, ой,
Попрошу ж я й товариша, нехай мене проведе.

Попрошу я й товариша й, нехай мене проведе, ой,
А товариш краще й мене, він дівчину й одіб’є.

А товариш краще й мене ж, він дівчину й одіб’є, ой,
Мостять, мостять мостовую й аж до милої двора.

Мостять, мостять мостовую аж до милої двора, ой,
Мостовая й провалилась, а мій милой потонув.

(Мостовая провалилась, а мой милий потонув,
«Ой ви, хлопці-риболовці, закидайте невода,
Та й витягніть миленького, бо холодная вода».)