Головна
Тихо, тихо Дунай воду несе

Тихо, тихо Дунай воду несе

Назва	Тихо, тихо Дунай воду несе
Жанр	Веснянка
Дата запису	1 лип. 1990 р.
Місце запису	с. Матяшівка, кут Ліски, Великобагачанський район, Полтавська обл., Україна, Полтавщина
Виконавці	Олефіренко Ганна Григорівна (1911), Онищенко Василина Пантелеймонівна (1914), Фесенко Анастасія Іванівна (1924), Лейко Мотря Мусіївна (1918)
Збирачi	Галина Лук'янець, Дмитро Лебединський
Транскрипція	Катерина Курдіновська

Слухати аудіо

0:00 0:00

100

Завантажити запис 1Подобається Поділитися

Тихо, тихо Дунай воду несе,
А ще тихше та дівка й косу че(ше).

Вона чеше же на Дунай однесе же,
Пливи, косо, та тихо й за водо(ю).

Пливи, косо, же тихо за водою же,
А я піду та й у слід за тобо(ю).

Аж допливла же а й до темного лісі,
В темнім лісі а явір зелене(нький).

В темнім лісі а явір зелененький,
Під явором та й козак молоде(нький).

Нема краю же тихому Дунаю же,
Нема спину а й вдовиному си(ну).

Нема спину вдовиному сину,
Що звів з ума молоду й дівчи(ну).

Можливо, вам також сподобаються:

Аудіо	Назва	Жанр	Місце	Трив.	Текст
0:00 03:03 100	Ой ти синенький та пролісочку	Веснянка	с. Матяшівка, кут Ліски, Великобагачанський район	03:03	Ой, ти синенький та пролісочку, Чи й гарно тобі же й у лісо(чку)? Ой, так же мєні та й у лісочку, Як тій дівчині же й у мачу(хи). Шо пізно ляже та рано встане, Та як й устане же та й запла(че). Ой, недобра моя та й годинонька, Шо в мене ненька й не рідне(нька). Шо в мене ненька та нерідненька, Й а в мене головка й не гладе(нька).
0:00 00:54 100	Як зійдемось, подруженьки	Веснянка	с. Матяшівка, кут Ліски, Великобагачанський район	00:54	Як зійдемось, подруженьки, Де вчора стояли, Бо вже наші василечки Й од сонця пов’ял(и). Нехай в’януть, нехай в’януть, Нехай повсихають, Як зійдемось до купоньки Вони повстава(ють). Зійдемося до купочки, Напнем холодочок, Шоб не падав наш біленький, Голубий цвіто(чок).
0:00 02:03 100	Та із тихого та Дунаєчка	Веснянка	с. Матяшівка, кут Ліски, Великобагачанський район	02:03	Та із тихого та Дунаєчка, Та й з крутенького й береже(чку) Там сиротина тай ноги мила, З піском водицю зколоти(ла). Ой, десь узявся та й козаченько На вороному же коничень(ку). Та й став коника та й напувати, Став сиріточку й проклина(ти): "Та й бодай же ти, та сиріточко, Більша не зросла, заміж ви(йшла). Більша не зросла, заміж вийшла, Та й молодою та завдові(ла). Та й з маленькою дитиною, З великою худо(бою)".