​Мене мати спородила

Ой пряла б я куделицю, головка болить,
Ой пила б я горілочку, милий не велить. (двічі)

Як поїхав мій миленький по сіно у степ,
А я тую куделицю да й об землю геп. (двічі)

Лежить моя куделиця, да ще й надулась,
А я пошла горілочки да ще й напилась. (двічі)

Як приїхав мій миленький з степу до двора,
Да й питає малих діток, де мати була. (двічі)

У шиночку батько милий, матінка була,
Вчора пропила корову, сьогодні − вола. (двічі)

«Ой підемо, мила, підемо, підемо,
Ой підемо, мила, в поле жито жати»,
«Ой хоч піду, жати я не буду,
Зроби мені холодок – я лежати буду». (два останні рядки двічі)

(«Ой підемо, мила, підемо, підемо,
Ой підемо, мила, в поле гречку жати»,
«Ой хоч піду, жати я не буду,)
Бо та гречка чорна, а я не моторна». (два останні рядки двічі)

«Ой підемо, мила, підемо, підемо,
Ой підемо, мила, буряки сапати»,
«Ой хоч піду, сапати не буду,
Буряки в долині, болить мене в спині». (два останні рядки двічі)

«Ой підемо, мила, підемо, підемо,
Ой підемо, мила, принесем відерце»,
«Ой хоч піду, а нести не буду,
Бо важке відерце, болить в мене серце». (два останні рядки двічі)

«Ой підемо, мила, підемо, підемо,
Ой підемо, мила, до кума гуляти»,
«Ой дай, Боже, сто років прожити,
Через день, через два до кума ходити». (два останні рядки двічі)

(Вот так!)

“Як піду я понад лугом, ну-да-я, ну-да-я,
Де мій милий оре плугом, рудая, рудая! (двічі)

Понесу я йому їсти, ну-да-я, ну-да-я,
Чи не скаже мені сісти?” рудая, рудая! (двічі)

“Що сидиш, чому не ореш? ну-да-я, ну-да-я,
Чом до мене не говориш?”, рудая, рудая! (двічі)

“А я сиджу та думаю, ну-да-я, ну-да-я,
Що рудую жінку маю, рудая, рудая!” (двічі)