​Стоїть гора високая

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Била мене мати з ночі, за Йванкові карі очі,
Ще й казала буде бити, щоб Іванка не любити. (двічі)

А я Йванка так любую, де зустріну, там цілую,
Ой, Іванко, серце моє, нема краще, чім нас двоє. (двічі)

Тече вода коло млина, – мамо моя, я не винна,
Ми з Іванком паровані, як орлята мальовані. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).