​Стоїть гора високая

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Била мене мати березовим прутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом. (двічі)

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не рипіли.

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварила. (двічі)

А мати не спала, та все чисто чула,
Та й мене не сварила – сама такая була. (двічі)

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).