​Прощай, прощай, подруженько,

Куди, доню, собираєся?
Шо так біло й умиваєся?

Піду, мамо, між чужиє люди,
Та там мені усе горінько буде.

Та там гора кремʼянистая,
Там свекруха норовистая.

Вона ж тобі норови покаже,
Вона ж тобі правдоньки не скаже.

Хліба вріжеш скоса дивитця,
До роботи не нахилиця.

"Ой, ти ж, доню, в нас ще не робила,
А кусок хліба уже відломила".

Обізвалась найменьша зовиця:
"Вона ж мині як рідна сестриця.

Нашо було чуже дитя брати,
Як тепер йому отак докоряти?"

Якби ж моя рідна ненька знала,
Вона б мені вечерять прислала.

Хоть місяцьом, хоть зірницьою,
Хоть братіком, хоть сестрицьою.

А братіка та й вдома немає,
А сестриця дорожки не знає.

А братічок поїхав орати,
А сестриця воли поганяти,
А сестриця воли поганяти.

Наша мати пропіячищи,
Наша мати пропіячищи,
Що пропила вона свою до(чку),

Шо пропила вона свою дочку,
На солодкій медочку.

"Добре ж тобі, моя мамо, пити,
Ой, як міні свекрусі годити?"

"А я пила і хилилася,
А ти, дочко, шоб корилася.

А я пила та й хилялася,
А ти, донько, шоб питалася".

"Ти ж казала, моя мамочко:
"Не відам тебе я, дочечко!"

А тепер ти оддаєш жи мене,
Отдаєш ти та й не жалієш.

Віддаєш ти та й не жалуєш,
Молодою світ завʼязуєш.

Зав’язала світ хустиною,
Шоб не була я дівчиною.

Зав’язала світ біленькою,
Шоб не була молоденькою".

Позгинались ослонниці,
Як сідали коровайниці.
Вони раді і до співу,
І до всякого діла.