Цифровий архів фольклору

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Щедрівка.
Меланка ходила.
(співайте!)
Василя просила
Ой, Василю, мій батеньку,
Пусти мене й у хатеньку
А я в тебе не жила
Крим можа христа держала
Миколооо...

Тиха, тиха на дворі погода,
Нема мого милого з похода,
Нема мого милого з похода.

А ще тихша погодонька буде,
Як мій милой з похода прибуде,
Як мій милой з похода прибуде.

Іде милий, іде й у дорозі,
Стоїть мила з дитям на порозі,
Стоїть мила з дитям на порозі.

– Здраствуй, мила, здраствуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?
Чия в тебе на руках дитина?

(– Проходила циганочка вранці,
Та й забула дитину на лавці.

– Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.

У циганів дитина чорнява,
А у тебе на руках білява.

– Ходім, милий, ходімо до хати,
Буду тобі всю правду казати.

– Ночував у мене козак аж три ночі.
Та й оставив свої карі очі.

– Ходім, мила, ходімо до хати,
Буду тебе, мила, катувати.)

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна ж гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Й де сіяла ж бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками ж примочила.

Чорна хмара насуває, (двічі)
Сестра з братом розмовляє.

Ой братіку-сокілоньку, (двічі)
Й возьми мене ж на зімоньку.

Меланка ходила,
Василька просила,
Васильку, мій батьку,
Пусти мене в хатку,
Я жито не жала,
Чесній хрест держала,
Золоту тарілочку,
Сребну кадільничку,
(Сподівайтеся) люди,
До вас Ісус Христос буде!

Ой горе жити лебедику самому,
Що поросло біле пір’я по йому.

Що поросло біле пір’я по йому,
То ж не пір’я, то дівочая краса.

Чого в дівки незаплетена коса?
Либонь дівка на вулицю ходила.

Либонь дівка на вулицю ходила,
Либонь дівка мале дитя родила.

А зродивши, в китаєчку поклала
І на Дунай-річку однесла:

«Пливи, пливи, моє дитя, за водой,
А я піду вслід, плачучи за тобой.

Пливи, пливи, моє дитя, ріками,
А я піду в сад гуляти з дівками».

Ой чого ви, подоляни прийшли?
Ой чого ви, подоляни прийшли?
А в нас дівки да й під ваші ми(слі).

А в нас дівки та все чорнобриві,
А в нас дівки та все чорнобриві,
А в нас стіни з білої бома(ги).

А в нас стіни з білої бомаги,
А в нас лавки з тонкої китайки,
Як сядите та й обломите,
Собі славоньки наробите,
Собі славоньки наробите,
І Марусю собі возьми(те).

А Маруся та й не ваша – наша,
Заручена та й повінчена,
(комусь,якомусь молодому) вручена.

Як сяду я край віконця протів ясного сонця,
Протів ясного сонця виглядати чорноморця.

Протів ясного сонця виглядати чорноморця.
Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде.

Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде,
На п’ятому вороному у жупані голубому.

Я думала, він додому - він поїхав до Дунаю.
Він поїхав до Дунаю, ще й до бистрого краю.

Став же коней напувати, стала вода прибувати,
Стала вода прибувати, чорноморець потопати.

Чорноморець потопає та й на милу гукає:
– Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила!

– Ой рада б я ратувати, так не вмію я плавати,
Поки людей я созвала, чорноморця не застала.

– Якби човен та веселце, ратувала б тебе, серце. (двічі)

Поплів милой за водою, осталася я вдовою.
Поплів милий річечками, зосталася з діточками.

Через річеньку, через болото,
Подай рученьку, моє золото. (двічі)

Ой, полола орлиця лободу, лободу
Та й послала припутня по воду, по воду,
Іди, іди, припутень, не барись, не барись,
На чужії орлиці не дивись, не дивись,
Бо чужії орлиці полетять, полетять,
Вони тебе, припутня, не схотять, не схотять!
Тиб-диб на село, … на його,
Вона любка його, вона любить його,
Вона піде заміж за єго,
Вона піде, піде, піде заміж за єго!

Що й у первім садочку там зозуля кувала,
А й у другім садочку мати з сином стояла. (двічі)

Мати з сином стояла, в сина правди питала:
"Ой скажи, мій синочку, ой хто ж тобі найвірніше? (двічі)

Ой чи тьоща старая, чи жена молодая,
Чи жена молодая, а чи матінка родная?" (двічі)

"В мене тьоща для привєту, а жена для совєту,
А матуся родная нєт на бєлому свєту. (двічі)

Вона мною ходила, вона світом нудила,
Як мене спорожала, собі смерти бажала. (двічі)

Як мене спорожала, собі смерти бажала,
Три годочки не спала та все мене колихала. (двічі)

Три годочки не спала та все мене колихала,
А в солдати давала - дрібні сльози проливала". (двічі)

Ой бочечка, та й дубовая, да ей!
Та й солодкая браженька, ой медовая.

Та й медовая, да ей!
Та з ким же тебе, бражечка, ой да будем пити?

Ей, та й буду пити, да ей!
Та й біз милого й дружечка, ой да куда же ти?.

Ей, та й куда же ти, да ей!
Та як поїхав миленькой ой під городочок.

Ей, та в городочок, да ей!
Та не на довге врем'ячко, ой да й на часочок.

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу же наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає,
З-під тії трави галочка же виліта(є).

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, й де ж моя і миленька(я).

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною же сльозою.

(Витирається вишитой хустиною,
Вихваляється вірною дружиною.)