Цифровий архів фольклору

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого крячиш щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо вилітать?

(Ой високо, високо,
Клен-дерево широко.

В клен-дерева листя є,
Десь у мене мати є.

Десь у мене мати є,
Вона ж мене згадує.

Вона мене згадує, (двічі)
Як вечерять сідає.

Як вечерять сідає,
Та й ложечки щитає.

Одна лишня ложечка є,
Десь у мене дитя є.

Десь у мене дитя є.
На чужині страдає.

Одбилося од роду,
Як той камінь у воду.

Не дай Боже заболіть,
Та нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та нікому поховать.)

Т

Ой журавко, журавко, (двічі)
Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать,(двічі)
Як високо вилітать?

Ой високо, високо (двічі)
Клєн-дерево й од води.

Ой далеко, далеко (двічі)
Отець, ненька од мене.

Ой хоть вони далеко, (двічі)
Так згадають легенько.

Тоді вони згадають, (двічі)
Як обідать сідають.

Тоді мене спом'януть, (двічі)
Як ложечки розкладуть.

Одна лишня ложечка: (двічі)
"Ой десь наша дочечка.

Ой десь наше дитятко (двічі)
Як на морі утятко".

Утя плава та й кряче, (двічі)
Дитя служе та й плаче.

Утя плава по морю, (двічі)
Дитя служе по горю.

Не дай Боже заболіть (двічі)
Та й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать (двічі)
Та й нікому поховать.

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й пита(є).

Спитай, мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя та й на морі ночу(є).

Сіре вутя та й на морі ночує,
Ой воно ж моє та й все горечко чу(є).

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Ой зав'яжи ж ти міні, ненько, чорним платком очі,
Одведи мене та втопи мене темненької но(чі).

Та й не дивися, ненько моя, що я одиниця,
Одведи мене та втопи мене, де найглибша крини(ця).

Понесу ж я свою долю в базарь продавати,
Ой чи не будуть а люди добрі долі купува(ти).

Ой купуйте ж, люди, долю, в мене доля добра,
Як нап'ється та й з людьми б'ється, ой не ночує вдо(ма).

Ой зелений дубочок та на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, та чого зажурився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився?

Воли не пристали та з доріжки не збився,
Помер рідний батько, я ще й не женився,
Помер рідний батько, я ще й не женився.

Та пора ж мене, мати, та пора женити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити.

Ой, на тобі, сину, рубля золотого,
Купи собі, сину, коня вороного,
Купи собі, сину, коня вороного.

Купи собі, сину, коня вороного,
Постав у станочок, говори до його,
Постав у станочок, говори до його.

(Говорю я нічку, говорю я другу,
На третюю нічку кінь мій не говоре,
До сирої землі кінь головку клоне.
Ой, коню, мій коню, коню вороненький,
Чим я тобі тяжкий, чим я тобі важкий?
Ти мені не тяжкий, ти мені не важкий,
Тяжка твоя доля парня молодого.
Їдеш через поле, та й не напасаєш,
Їдеш через річку, та й не напуваєш,
Їдеш до дівчини, та й не рознуздаєш.)

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Ой казали люди та люди, шо батенько в гості прибуде,
Ждала-ждала, ждала й ожидала, ворітенька й откривала. (двічі)

А батенько їде та їде, та й у мій же двір не заїде,
Ноч моя тьомна, а зорюшка ясна - яка моя доля нещасна! (двічі)

Ой казали люди та люди…

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Ой летить орел та й через море,
А й подай, море, пити.

Та й подай, подай море пити,
Ой горе тому та й козакові, й а на чужбині й жити.

Та й на чу-, на чужбині жити,
Ой сидить козак та й на могилі, й а сорочку латає.

Й а соро-, сорочку латає,
Ой прийшла к йому та й дівчинонька, й а стиха промовляє.

("Скажи, скажи, козаченьку, а що сьогодні за день?
А сьогодні та й день субота, а завтра неділя,
Чого в тебе, козаченьку, сорочка не біла?

Ой не біла, ой не біла, та й не буде біла,
Бо не знає козак бідний, коли та неділя.

Мати стара, сестра мала, дівчина далеко,
Нікому переказати, щоб прийшла попрати.)

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Ой тепер я того пана, що в завдаток да(на).

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За сльозами дрібненькими стежечки не ба(чу).

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди, мамо, подивися, як я тут горю(ю).

О матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна).

Ой матінко-зірко, як у строці гірко,
Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся).

Бо я всіх боюся,
Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че).

То й не ворон кряче,
А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че).

Та й за мною плаче,
Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же).

Щось у лісі туже,
Ой то ж моя рідна ненька робити не зду(жа).

Робити не здужа,
Ой хіба ж ти, моя ненько, води не носи(ла)?

Води не носила,
Чом ти мене маленькою та й не притопи(ла)?

Та й не притопила,
Ой хіба ж ти, моя ненько, грядок не копа(ла)?

Грядок не копала,
Чо ж ти мене маленькою та й не прикопала?

Та й не прикопала,
Як піду я понад яром та й гляну в прова(лля).

Та й гляну в провалля,
Чужим діткам життя гарне, а мені горюва(ння).

Ой матінко-вишня, чи я у вас лишня?
Шо ви мене туди дали, де я й неприви(шня).

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Шо ви мене туди дали, де я й не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я й не твоя,
Хіба тоді твоя буду, як строку й добу(ду).

Ой вийду я на гору та й крикну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою долю.

Варила, варила, небагато, трошки,
Нема тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки).

Що миска розбилась, ложка розлупилась,
Така вже ти, моя доню, нещасна вроди(лась).

(Матінко моя, де ти долю діла?
Чи в морі втопила, чи в полі згубила?

Як у полі загубила, то піду шукати,
Як у морі затопила, буду й горювати,

Матінко моя, нащо ти вродила?
Як уродила, чом ти не втопила?

Чо у морі б утопила, камнем придушила,
Що б я й не зринала, долі нешукала)

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Ні допити, ні доїсти, ні сісти відпочи(ти).

Ой матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я неприви(шня).

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Куди хилять, то й хилюся, бо я всих бою(ся). (двічі)

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Що ти мене туди дала, де я не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Хіба ж тоді твоя буду, як строку добу(ду) .(двічі)

Ой вийду на гору та й гукну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою до(лю).(двічі)

Варила, варила, небагато трошки,
Нема ж тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки). (двічі)

Ой матінко-зоре, яке мені горе,
Не доїсти, не допити, ні сісти спочи(ти). (двічі)

Ой на Вкраїні висока могила,
Ой на могилі червона калина. (двічі)

На могилі червона калина,
Ой на калині чорний ворон кряче. (двічі)

На калині чорний ворон кряче,
Ой на чужбині сиротина плаче: (двічі)

"Я й недавно сиротою стала,
Ой багато горенька й узнала. (двічі)

Ой казали мені вражі люде:
"Вийди заміж - добре тобі буде". (двічі)

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопила. (двічі)

Ой, утопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за горьку п'яницю. (двічі)

Шо п’яниця все п'є та гуляє,
А прийде додому - як не б'є, то лає. (двічі)

Сам лягає у кроваті спати,
Мене заставляє голубів ганяти. (двічі)

Ой не літайте, голуби, по хаті,
Та й не розбудіте милого з кроваті. (двічі)

А я знаю, коли розбудити,
Ой як стане сонечко сходити. (двічі)

Уставай, Ваня, моє милування,
Вже готове для тебе вмивання. (двічі)

Шо вода в тазочку та ще й у садочку,
Рушничок біленький висить на кілочку. (двічі)

Стоять тобі вареники в маслі.
Стоїть тобі горілочка в пляшці. (двічі)

А єсть тобі білі паляниці,
Задля тебе, горкого п'яниці. (двічі)

Став Ваня з кроваті вставати,
Стала його мила в вікно вилітати. (двічі)

"Ой чого ж ти, мила, в вікно вилітаєш,
Хіба ж ти моїх жартів не приймаєш?" (двічі)

"Ой як би ж я та жарти приймала,
То вже б давно в могилі лежала". (двічі)

Ой на калині чорний ворон кряче.
Ой та на чужині сиротина плаче. (двічі)

–Та я недавно сиротою стала.
Ой уже багато горенька й узнала. (двічі)

Нараяли сиротині люди:
–Ой вийди ж ти заміж - краще тобі буде. (двічі)

(далі текст, як в сусідній Матяшівці)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.