Цифровий архів фольклору

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Чого, соловейко, смутной, ні пойош?
Та й співів би я песню, й голоса нема.

Співав би я пісню, й голосу нема,
Та й золотая клєтка, та суше соловʼя.

Золотая клєтка сушить соловʼя,
Та й молода дівчина та й по саду гуля.

Молода дівчина по саду гуля,
Та й десь вколола й ножку, та й зробилась больна.

Уколола ножку, зробилась больна,
Та кричала й гукала, та й дайте доктора.

(Кричала гукала, дайте доктора,
Приїжджає доктор, козак молодой.

Питає дівчину, чим дівка больна?
"Болять й ручки-ножки, болить голова."

"Брешеш ти, дівчино, брешеш дорога,
Мабуть ти, дівчино, сина зродила.")

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Ой тепер я того пана, що в завдаток да(на).

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За сльозами дрібненькими стежечки не ба(чу).

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди, мамо, подивися, як я тут горю(ю).

А в полі й береза, а в полі же кудрява,
Та хто йде - не минає же, березу й ламає. (двічі)

Хто йде - не минає, березу ламає,
Та й горе тому й жити, хто жінки же не має. (двічі)

Горе тому жити, хто жінки не має,
Та іще найгоріше й, хто дві-три кохає. (двічі)

Вийду за ворота й, трава зеленіє,
Та й за харошим мужом жина й молодіє. (двічі)

За харошим мужом жина молодіє,
За розсукиним сином з личенька й марніє. (двічі)

Ззамолоду не гуляла, на старість не буду,
Ой коли я літа молодії же доганяти буду? (двічі)

Есть у мене два братіки, братіки рідненьки,
Есть у мене два коника, коні вороненькі. (двічі)

Ой сідлайте коні ворониї,
Ой біжите, доженіте літа молодії. (двічі)

Ой побігли та й догнали на дубовім мості,
Ой верніться, літа молодії, до сестриці в гості! (двічі)

На горі берьоза, ой на горі кудрява,
Ой хто йде, не минає, берьозу лама(є). (двічі)

Хто йде, не минає – березу ламає,
Ой горе тому жити, шо жінки не ма(є). (двічі)

Горе тому жити, шо жінки не має,
А й а ще найгіркіше, хто дві-три коха(є). (двічі)

Вийду за ворота – травка зеленіє,
Ой за хорошим мужом жінка молоді(є). (двічі)

За хорошим мужом жінка молодіє,
За розсукиним сином з личенька марні(є). (двічі)

Ой казали люди та люди, шо батенько в гості прибуде,
Ждала-ждала, ждала й ожидала, ворітенька й откривала. (двічі)

А батенько їде та їде, та й у мій же двір не заїде,
Ноч моя тьомна, а зорюшка ясна - яка моя доля нещасна! (двічі)

Ой казали люди та люди…

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)

Як піду я в сад зелений, наламаю лому,
Вже минає два годочки, як по.., ой, як поїхав з до(му),
Вже минає два годочки, як по.., ой, як поїхав з до(му).

А в чужій сторононьці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, ой, поють соловей(ки),
Тільки в саду вишневому поють, ой, поють соловей(ки).

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я сяду та й заплачу дрібни.., ой, дрібними сльоза(ми),
А я сяду та й заплачу дрібни.., ой, дрібними сльоза(ми).

Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона калина ж,
Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона кали(на).

Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого сина ж,
Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого си(на).

Вона ж його ж, його й породила,
В зеле… зеленій діброві ж,
Вона його ж, його й породила,
В зеле… зеленій дібро(ві).

Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні долі ж,
Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні до(лі).

Тільки ж дала йому й молодому,
Біле личко, чорні брови ж,
Тільки ж дала ж йому й молодому,
Біле личко, чорні бро(ви).

Та й нема гірш нікому жи, та як тій…, як тій сироти(ні). (двічі)

Та й ніхто не пригорне жи, та й при ли..., при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне жи батько жи, та й не при..., не пригорне ма(ти). (двічі)

Та й тільки той пригорне жи, та й що й ду..., що й думає жи бра(ти). (двічі)

Канарейка моя, й канарейка же,
Канареєчка же ти моя.

Канареєчка ж моя,
Й почему ж ти, моя й канарейка же,
Не втішаєш солов’я?

Не втішаєш солов’я,
Ой рада б я його й утішати же,
Так недоленька же та й моя.

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».

Що й учора за неділенька була,
Що дівчина на улиці не була.

Шо дівчина ой на улиці не була,
Мабуть, вона ой мале дитя зродила.

Мабуть, вона ой мале дитя зродила,
А, зродивши, а й к Дунаєчку однесла.

«Пливи, пливи, ой, мале дитя, ріками,
А я піду ой погуляю з дівками.

Пливи, пливи, ой, мале дитя, ставками,
А я піду ой погуляю з парубками.

Було б гулять ой, як заплетена коса,
А тепер же ой розпущьоні волоса.

А тепер же ой розпущьоні волоса,
Не слухала ой ні матінки, ні отца.

Не слухала ой ні матінки й ні отца,
Послухала ой Ванюшу, подлеця.

Я думала, ой що й Ванюша парочка,
Коли вона ой по всім світу славочка.

Я ж думала,а й шо Ванюша чоловік,
Він на мене ой тяжку славу наволік».

...............................
Та посилає ой пан-хазяїн,
А й у поле й орати.

Ой у поле орати,
Та дає йому ой пару волів
Ше й батіг поганяти.

Ше й батіг поганяти,
Та оре наймит, та оре бідний,
Ой на шлях поглядає.

Ой на шлях поглядає,
Та усі люди а обід несуть,
А хазяйки немає.

Ой хазяйки немає,
Та доора…

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, цих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Ой у лузі та ще й при березі черво..., червона калина. (двічі)

Спородила й молода дівчина й харо..., харошого сина. (двічі)

Ой де ж вона його спородила в зеле..., в зеленій діброві. (двічі)

Та й не дала й тому козакові не ща..., не щастя, не долі. (двічі)

Тільки дала йому, молодому, й біле личко, чорні брови. (двічі)

Було б тобі, моя рідна мати, тих брів, тих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя, щастя й долю дати.

Розвивайся а ти, старий дубе, завтра, завтра мороз буде. (двічі)

Я й морозу та ще й не боюся й завтра, завтра розів’юся. (двічі)

Собирайся, молодий козаче, завтра похід буде. (двічі)

Недалеко милий оре,
Ой там за лісочком.

Ой там за лісочком,
Сушив-крушив парень дівку,
Своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не я тебе зсушив, скружив,
Ти сама сов’яла.

Ти сама сов’яла ж і,
А я тебе ж тричі сватав,
Ти все й одказала.

Ти все й одказала,
Ой дівчино, гордівнице,
Гордуєш ти мною.

Гордуєш ти мною,
Буде твоє ж гордування,
Все перед тобою.

Все передо мною,
Буде твоя руса коса,
В мене під ногою.

В мене під ногою,
Шуміть буде нагайочка,
Та й над головою.

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)