Цифровий архів фольклору

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Дощ іде, дощ іде, до берези липне,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Ой рад би я тебе взять, так не велить батько. (двічі)

Так не велить батько ше й уся родина,
Ой, дівчино-серденя, личко як калина. (двічі)

Личко як калина, васильками пахне,
Цілував би я тебе поки ти не заснеш. (двічі)

Я й націлувався, я й намилувався,
Як у саду соловей та й нащебетався. (двічі)

Сидить утка на пеньку та, сидячи, кряче,
То ж не утка, то дівчина за козаком плаче. (двічі)

Ой, бражечка, бражечка, ой, медова,
Й а з ким я тебе, бражечка, пити буду?

З ким я тебе, бражечка, ой, пити буду,
Без милого дружбонька, без привіту.

Без милого дружбонька, ой, без привіту,
Шо мого миленького дома нєту.

Десь поїхав миленький, ой, в городочок,
За ним, за ним Машенька у слідочок.

Гналась, гналась Машенька, ой, – не догнала,
Ой у саду вишенька виростала.

Гнула, гнула вишеньку, ой, не нагнула,
Упала під вишеньку та й заснула.

(Упала під вишеньку та й заснула,
Як приїхав миленький я й не чула.
Устань, устань, Машенька, пробудися,
Та на мою колясочку подивися.
В мене колясочка не простая,
В мене колясочка золотая.)

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Кому воля, нам неволя,
Вон да й довела же любов до горя. (двічі)

Світ головоньці кружиться,
Вон да ой на плечах й орьол садиться. (двічі)

Ой ти й орьол сизокрилой,
Вон да скажи правду, де мой милой? (двічі)

А твой милой у заводі,
Вон да на сахарному заводі. (двічі)

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Та й на могилу вітер віє,
Та й на покоси сонце гріє
Ой на мой зельон сад.

На мой зельон сад,
Там в саду дєвица гуляла,
Та й красавиця цвіти рвала,
Ой совила вінок.

Совила віночок,
Та совила вона віночок
Та й на руках держить платочок,
Ой переходь сюда.

Переходь сюда,
Та через гребельку місточок,
Ой там ялиновий кусточок,
Ой шолкова трава.

Шолкова трава
Та трава з вітром шевелиться,
Ой там дівчина спать ложиться,
Ой тільки шо лягла.

Тільки шо лягла,
Та іще ж вона не вляглася,
Ой целуванням зайнялася,
Ой целує його.

Целує його,
Та й цєлувала-милувала,
Ой роздушою називала:
"Ой роздуша моя!

Роздуша моя!
Ой як я тебе не побачу,
То разів сорок на день плачу,
Плачу, що не бачу!".

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то ж плакала мати,
Вона ж виряжала сина й у солда(ти). (двічі)

«Іди ж, іди, синку, іди, не барися,
На третій годочок назад поверни(ся). (двічі)

Я ж думала, сину, восени женити,
А ти ж їдеш, сину, в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, синку, невісточку брати,
А ти ж їдеш, синку, з врагом воюва(ти)». (двічі)

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого крячиш щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо вилітать?

(Ой високо, високо,
Клен-дерево широко.

В клен-дерева листя є,
Десь у мене мати є.

Десь у мене мати є,
Вона ж мене згадує.

Вона мене згадує, (двічі)
Як вечерять сідає.

Як вечерять сідає,
Та й ложечки щитає.

Одна лишня ложечка є,
Десь у мене дитя є.

Десь у мене дитя є.
На чужині страдає.

Одбилося од роду,
Як той камінь у воду.

Не дай Боже заболіть,
Та нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та нікому поховать.)

Т

Згадай мене, ненько ж моя, на святу Покрову,
Як ітимуть чужі дітки із строку й додо(му).

Ой може ж я, ненько моя, у строку й залежу,
Давай, давай чужим діткам проносить оде(жу).

Ой лучче я, дочко моя, по тину ой розкину,
Тяжко мені й наряджати чужую дити(ну).

Як по тину я й розкину, та й не сколивнеться,
У чужої дитиноньки одразу порве(ться).

Ой ти сад, ти мой сад, сад зельоненькой,
А зачєм рано цвєтьош, ой осипаєсся?

А й осипаєсся же,
Ой куда же, та й милой друг, ой собираєсся?

Ой чи в ход, чи в поход, чи в дороженьку?
Та заночував та й милой друг ой усю ноченьку.

Ночував я з тобой цілу зімоньку же,
Й а тепер я ж боюсь поговіроньку.

Ой не бійсь, милой друг, нічогісінько,
Ой бо я ж рано встаю, ще й тебе розбужу.

Бо я рано встаю, ще й тебе розбужу,
Та й за новиї та й ворота ой сама випроважу.

Ще й не світ, ні зоря, нам прощаться пора,
А й в саду пташки й кують, нам розлуку дають.

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

Ой летів орел та через море,
Та й подай мо…, ой подай море пити.

Ой подай море же пити, ой,
Ой горе ж тому коза…, ой козакові
Та й на чужби…, а й на чужбині жити.

Ой на чужбині жити, ой,
Та й ішов козак доро…, та й дорогою
Та й ой сів на, ой-ой сів на могилі.

Та ой сів на могилі, ой,
Та й сидячи на, ой на могилі
Ой сорочку, ой сорочку латає.

Ой сорочку й латає, ой,
Ой прийшла к йому дівчи…, ой дівчинонька
Та й стиха й про…, ой стиха же промовляє.

Та стиха промовляє, ой:
«Ой скажи, скажи коза…, ой козаченько
Та що сього…, ой що сьогодні за день?

Ой що сьогодні за день, ой?».
«Ой а сьогодні субо…, ой суботонька
Ой а завтра, ой а завтра неділя.

Ой а завтра неділя, ой!».
«Ой чого ж в тебе коза…, ой козаченько
Та й сорочка, та й сорочка не біла?.

Та й сорочка не біла, ой?".
«Ой не біла та й не біла, та не буде біла,
Мати стара, сестра мала, дівчина далеко.»

В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кувала зозуля в саду жалібне(нько). (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряжала сина у салда(ти). (двічі)

"Я ж думала, сину, тебе оженити,
А ти сів-поїхав в армію служи(ти). (двічі)

Я ж думала, сину, невісточку взяти (брати),
А ти сів-поїхав на войну стражда(ти)". (двічі)

«Якби ж ненька знала, яке ж мені горе,
Вона б переплила через синє мо(ре). (двічі)

Якби ненька знала, яка ж мені біда,
Вона б передала горобчиком хлі(ба). (двічі)

Горобчиком хліба, синичкою солі,
Якби ж ненька знала, в якій я неволі". (двічі)

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро-українка,
Чи привикла, моя сестро, на чужбіні жити? (двічі)

–Хоч я й не привикла, треба привикати.
Дала мати гірку долю, треба горювати. (двічі)

Мати, моя мати, де ж тебе узяти?
Чи на тебе, моя мати, маляра найняти? (двічі)

Маляра найняла, матір змалювала,
Поставила на покуті та й плакати стала. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой родной,
Ти літаєш високо, ой ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти буваєш далєко,
Чи не був ти й орьол, над моєю стороной?

Чи не був ти й орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя діточка за мной?

Чи не журиться моя діточка за мной,
Вона журиться ще й печалиться.

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається.