Цифровий архів фольклору

Ой ти, дівко, благородна,
Не лягай спать з дворянином - будеш добра. (двічі)

Бо дворянин пізно ходить,
Не й одную же дівчиноньку же з ума зводить. (двічі)

Ізвів одну, звів другую,
Шей на мене же нахвалявся же, молодую. (двічі)

Хіба вже я дурна була,
Шо він мене же ізвів з ума же, я й не чула. (двічі)

Ізвів з ума, сів на коня:
"Зоставайся же, дівчинонько, же тепер сама". (двічі)

"Не сама я зосталася,
Ше й у лузі же калинонька же розцвілася. (двічі)

Шо й у лузі на долині
Колихала же дівчинонька же дві дитині. (двічі)

Колихала та й плакала:
"Ой чого ж я же отця, неньки же не слухала. (двічі)

Послухала дворянина,
Тепер моя же головонька же нещаслива". (двічі)

Ой у лузі на терночку
Колихала же дівчинонька же сина й дочку. (двічі)

Ой на горі больниця стояла,
В тій больниці Маруся лежала. (двічі)

В тій больниці Маруся лежала,
Чорним шовком головку в’язала. (двічі)

Чорним шовком головку в’язала,
Із-за моря зіллячка бажала: (двічі)

«Ой хто ж мені зіллячка достане,
Той зо мною на рушничок стане!». (двічі)

Де взялися три козаки з полку,
Розв’язали Марусі головку. (двічі)

Один каже: «Я Марусю люблю!»,
Другий каже: «Я Марусю возьму!». (двічі)

Третій каже: «Три коники маю,
Я Марусі зіллячка достану. (двічі)

Одним конем до моря доїду,
Другим конем море переїду. (двічі)

Третім конем на камені стану,
Із-за моря зіллячка достану». (двічі)

«Остав, козак, зіллячко копати!», -
Стала йому зозуля кувати. (двічі)

«Ой не копай, козаченьку, зілля,
Бо в Марусі в неділю весілля!». (двічі)

Ой став козак коня підганяти,
Щоб Марусю дівкою застати. (двічі)

Їде козак селом, доріжками -
Зустрічає Марусю з дружками. (двічі)

Для дружечок шапочку знімає,
Для Марусі шаблю винімає. (двічі)

Шо в козака шабля заблистіла,
А в Марусі головка злетіла. (двічі)

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

"Ой улане, уланочку, (двічі)
Сватай мене, дівчино(чку)".

"Ой рад би я тебе сватать, (двічі)
Так боюся твого бра(та).

Отруй, дівко, свого брата, (двічі)
Тоді буду тебе сва(тать)".

"Ой рада б я отравити, (двічі)
Так не знаю що роби(ти)".

"Іди, дівко, у лісочок, (двічі)
А в лісочку на кали(ні),

А в лісочку на калині, (двічі)
Там звилося три гади(ни),

Підстав, дівко, конівочку, (двічі)
Під гадючу голіво(чку).

На гадину сонце пече, (двічі)
А з гадини крівця те(че).

Нехай тече аж по вінця, (двічі)
Даси братові напи(ться)".

Ще братічок у дорозі, (двічі)
Сестра з пивом на поро(зі).

Братік у двір уїзжає, (двічі)
Сестра пиво налива(є).

"Випий, сестро, вперед сама, (двічі)
Щоб мене не отруї(ла)"-

"Я варила, куштувала, (двічі)
За-для брата оставля(ла)".

Ще братічок не напився, (двічі)
Із коника похили(вся).

Похилився аж додолу, (двічі)
"Скидай, сестро, з коня збро(ю).

Скидай, сестро, з коня зброю, (двічі)
Та й поховай у комо(ру).

Та й поховай у комору, (двічі)
Більш не буду жить з тобо(ю)".

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється.
Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Нехай воно помиється.

Нехай воно й помиється,
Прийде милий, подивиться,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку,
Верни мені хазяєчку.

Ой та й з-за гори, ой та й з-за кручі,
Та й риплять вози, йдучи.

Вози риплять, йдучи,
Та й вози риплять, а ярма терлять,
А воли ремиґають.

Воли ремиґають,
Та й попереду та й чумаченько,
Та в сопілочку грає.

В сопілочку грає,
Та й сопілочка та з барвіночка,
Та й оріхове дінце.

Оріхове дінце,
Та як заграє, та й трава в'яне,
та й болить моє серце.

Болить моє серце,
Та й болить серце, ще й голівонька,
Що чужа сторононька.

Ой ти, дубе, дубе, кучерявий дуже,
Шо й на тобі ж, дубе, два голуби гуде. (двічі)

Два голуби гуде, голубка воркоче,
Шо й козак дівчину ж спокинути хоче. (двічі)

Дівчинонька плаче: «Не кидай, козаче,
А бери з собою ж мене й, молодую». (двічі)

Ой якби я знала, що ти моя пара,
Взяла б твоє личко та й намалювала. (двічі)

Та й намалювала, до стіни прибила,
До тії кроваті ж, де спати лягати. (двічі)

До тії кроваті, де спати лягати,
Та й не буде знати ж не батько й не мати. (двічі)

Коваль, коваль, коваль, коваленко ж,
Чом не куєш желіза тонень(ко)?

Чом не куєш желіза тоненько ж,
Чи й у тебе желіза нема?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи й у тебе сталі не хвата?

Єсть у мене желіза вдоволі ж,
Єсть у мене дівка до любо(ві).

Вона мені горя наробила ж,
Що звечора й постіль постели(ла).

Що й звечора постіль постелила ж,
А з півночі сина спороди(ла).

А з півночі сина спородила,
На світанку в криницю зноси(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб криниця й до дна вимерзла.

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб замело й стежки та доро(жки).

Щоб замело стежки та дорожки ж,
Щоб не взнали прокляті воро(жки).

Щоб не взнали, куди я ходила ж,
Щоб не взнали, кого я й носи(ла).

Їхав козак на воронім коні, йшла дівчина бережком. (двічі)

Йшла дівчина бережком,
Він на неї платочком махає, вона йому - хвартушком. (двічі)

Вона йому - хвартушком,
-Сподівайся, молода дівчино: я звечора спать прийду. (двічі)

Я звечора спать прийду.
Дівка ждала, ждала, й ожидала, потушила, спать лягла. (двічі)

Зашуміло, вой да й загримєло золотим кольцом в окно. (двічі)

Дівка встала, двері одчинила, парню виговор дала. (двічі)

Парню виговор дала:
-Де ж ти шлявся, де ж ти волочився, що звечора не прийшов? (двічі)

Що звечора не прийшов?
-Я не шлявся, я й не волочився, я в сестриці забаривсь. (двічі)

Я в сестриці забаривсь.
Випив, випив ой да стакан чаю, паперосу закурив. (двічі)

Паперосу закурив,
Я про тебе, молода дівчино, увесь вечер говорив. (двічі)

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та й не пригорне мати,
Та хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)