But there is nothing worse than that orphan

Та нема гірш нікому, як тій сиротині же,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , ой при лихій годи(ні).

Та й не пригорне батько, не пригорне мати,
Та й тільки той пригорне же, та й що ду-, ой що думає брат(и).

Ой налетіли гуси же з далекого краю же,
Та зболотили воду же та й на ти-, ой на тихом Дуна(ю).

Та й бодай же ті гуси же з пірʼячком пропали,
Та як ми вдвох любилися, а січас, а січас переста(ли).

Ой любились-кохалися та як зерно в горісі же,
А січас розійшлися, та й як ту-, ой як туман по лі(сі).

Ой любились-кохалися та й як голубів пара,
А січас розійшлися же, та й як чо-, ой як чорная хма(ра).

Та й нема гірш нікому, та як тій... як тій сироти(ні).(двічі)

Та й ніхто не пригорне при лихій... при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне батько, та не при... не пригорне ма(ти). (двічі)

Та тіки та й пригорне та шо ду... шо думає взя(ти). (двічі)

Та й налетіли гуси та з дале... з далекого кра(ю). (двічі)

Та й зболотили воду та й на ти... на тихім Дуна(ї). (двічі)

Та й бодай же ви, гуси та з пір'ячком пропа(ли).(двічі)

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та не пригорне мати,
А хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Та й нема гірш нікому жи, та як тій…, як тій сироти(ні). (двічі)

Та й ніхто не пригорне жи, та й при ли..., при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне жи батько жи, та й не при..., не пригорне ма(ти). (двічі)

Та й тільки той пригорне жи, та й що й ду..., що й думає жи бра(ти). (двічі)

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та й не пригорне мати,
Та хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Як затоплю в новій хаті сирими дровами,
Як затоплю в новій хаті сирими дровами.

Та й заллю я сирі дрова холодной водою,
Та й заллю я сирі дрова холодной водою.

А сам піду до дівчини, та й до молодої,
А сам піду до дівчини, та й до молодої.

«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!»,
«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!

Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку,
Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку!».

Як прийшов же він додому, став ножа точити,
Його жінка, як сива голубка, начала просити: (двічі).

«Чоловіче, чоловіче, дай добру годину,
А я сяду погодую малую (маленьку) дитину!» (двічі).

«Тоді ж будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!» (двічі).

«Сосідоньки-голубоньки, дайте неньці знати,
Нехай ненька ізтихенька до мене прибуде!» (двічі)

Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала,
Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала.

«Ах ти доню, моя доню, що ти наробила?
Повну хату ще й кімнату крові напустила! (двічі)

Та й діточок гарнесеньких та й посиротила,
Та й діточок гарнесеньких та й посиротила!»

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
А ще ж тая дівчинонька, що жонатих любить!» (двічі)

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.