The little river flows

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Тече річка невеличка понад слободою, ой,
Тече річка невеличка понад слободою.

Взяла дівка нові відра, пішла й за водою, ой,
Взяла жи дівка й нові й відра, пішла й за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала, ой,
Іще жи води й не набрала, стала й подумала.

За козаком(и) зажурилась та й у воду впала, ой,
За козаком(и) зажурилась та й у воду впала.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала,
За миленьким зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать "ратуйте",
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте,
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою, гей,

Взяла дівка нові відра, пішла за водою.
Води вона не набрала, стала й постояла,

Як згадала про милого, та й у воду впала, гей,
Як згадала про милого, та й у воду впала.

Біжить батько , біжить мати, та й кричать: «Рятуйте!»
А вона їм отвічає: «За мной не жалкуйте!», гей,

А вона їм отвічає: «За мной не жалкуйте!
Тоді б було жалкувати, як була маленька,

А тепер вже пожаліє сирая земелька, гей,
А тепер вже пожаліє сирая земелька!»

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)

Ой зачем травка зелена?
Бо близесенько вода.

Бо близесенько вода,
Ой зачем дєвка красива? Бо ще вона ой молода.

Бо ще ж вона молода,
Ой ходила, ой блудила, по зельоному саду.

(Ой щипала, ой зривала спелий белой виноград.

Кидала, бросала миленькому на кровать.

Чи спиш, мой миленький? Чи так лежиш?

Слова не промовиш, чом до мене не говориш?

Надумав жениться, не покидай мене.

Як возьмеш чорнявую, не чорнявій мене.

Як возьмеш красивую, не красивєй мене.

Як возьмеш ласкаву, не ласкавєй мене.

Як возьмеш багату, женись, милий, Бог з тобой!

Бог тебе накаже за невєрную любов!)

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала