Та ще сонечко не заходило

Та ще сонце не заходило,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, котра любить козака.

Котра любить козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я й сама,
Та зостаюся я сама, не дівчина й не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, рекрутонька й молода.

Рекрутонька й молода,
Та вийшла дівка за ворота, за новиє й ворота.

За новиє ворота,
Та випустила канарейку з-під правого рукава.

З-під правого рукава.
Ой лети-лети, канарейка, вгору, вгору висака.

Іще сонце не заходило та й зробилась темнота.

Та й робилась темнота,
Та не щаслива та дівчина, котра любе козака.

Котра любе козака,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся я сама,
Та зостаюся я й сама, я й сама, ні дівчина, ні вдова.

Ні дівчина, ні вдова,
Та ні дівчина, ні вдова, ні вдова – накриточка ж молода.

(В кін)ці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька – поїхав за Десну,
«Рости, рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

«Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Вона ж мені приказала рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки зв’язала». (двічі)

Іще сонце не зайшло
Та іще ж сонце не зайшло, не зайшло,
Як зробилась темнота.

Як зробилась темнота,
Та й нещаслива та й дівчина й,
Котра любе козака.

Котра й любе ж козака,
Та й козак сяде та й поїде,
Остаюся я й сама.

Остаюся я сама,
Та й остаюся я сама, я й сама,
Не дівчина ж, не вдова.

Не дівчина й не вдова,
Та й не дівчина й не вдова, не вдова,
Накриточка й молода.

Накриточка ж молода,
Та й накриточка й молода, молода й,
Розпущьоная й коса.

Розпущьоная й коса,
Та й дівчина гречку в’яже,
Вона мені правду й скаже.

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.