В кінці греблі шумлять верби

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила,
Нема того миленького, що я полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонька, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Сказав: «Рости, дівчінонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяці стоя. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона ж мені ізвеліла рушнички давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим соко...рученьки зв’язала.

Шумлять верби в кінці греблі, шо я й насадила.
Нема мого миленького, шо я й полюбила. (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Тільки ж мені і звеліла рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким, руки обв'язала.

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля,
Полюбила мільоночка, при місяцю стоя (двічі)

Не я його полюбила, полюбила мати,
Вона мені поручила рушнички давати (двічі)

Один дала, другий дала, а на третьом стала,
А четвертим білесеньким ручки пов'язала (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде – поїхав за Десну.
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на полі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімував, шо й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, шо й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що сватати буду». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, ти ж моя дитина,
Не женися на той удовици, бо щастя не буде». (двічі)

«Бо вдовине серце, як осіннє сонце:
Воно світе, світе та й не гріє, а серденько мліє.

А дівоче серце, як весняне сонце:
Ой як воно та й зайде за хмару, а усе ж тепленьке».

На городі верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна ще й красива, (двічі)
В неї доля нещаслива.

В неї доля нещаслива, (двічі)
Нема того, що любила.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли, розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем.

Та ще сонечко не заходило, як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, ой котра любить козака.

Котра любе козака, ох,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся ж я й сама, ох,
Та зостаюся я сама, ой да, ой не дівчина, не вдова.