Кажуть люди, ой що милий простудився

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

Ой гиля, гиля, ой сірі гусини, ой да й додому,
Ой скучно ж, грусно, ой лебедьонку самому.

Ой скучно ж, грусно, ой лебедьонку ж ой да й самому,
Ой на лебеді ой біле ж пір’я ой да й поросло.

Ой на лебеді ой біле пір’я ж ой да й поросло,
Ой то ж не пір’я, ой то ж дівочая й краса.

Ой то ж не пір’я, ой то ж дівочая ж да й краса,
Ой чего ж в Маші ой призаплакані глаза?

Ой чого ж в Маші ой призаплакані ж да й глаза,
Ой мабуть Маша ой мале дитя родила.

Ой мабут(і) Маша ой мале дитя ж ой да й родила,
Та й не скормила, та й не зпоїла, в Дунай однесла.

Ой а там(і) хлопці, ой риболовці ж рибу ловили,
Та й не спіймали ой щука-сома, спіймали лина.

Ой не спіймали ой щука-сома ж, спіймали линя,
Ой розгорнули, ой подивились, то ж мале дитя.

«Ой признавайтесь, ой ви, дівчата, чиє це дитя?
Ой признавайся, ой Катерина, купеческа доч.

Ой признавайся, ой Катерина ж, купеческа доч,
Ой вона ж … прогуляла всю тьомную ноч».

Як затоплю в новій хаті сирими дровами,
Як затоплю в новій хаті сирими дровами.

Та й заллю я сирі дрова холодной водою,
Та й заллю я сирі дрова холодной водою.

А сам піду до дівчини, та й до молодої,
А сам піду до дівчини, та й до молодої.

«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!»,
«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!

Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку,
Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку!».

Як прийшов же він додому, став ножа точити,
Його жінка, як сива голубка, начала просити: (двічі).

«Чоловіче, чоловіче, дай добру годину,
А я сяду погодую малую (маленьку) дитину!» (двічі).

«Тоді ж будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!» (двічі).

«Сосідоньки-голубоньки, дайте неньці знати,
Нехай ненька ізтихенька до мене прибуде!» (двічі)

Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала,
Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала.

«Ах ти доню, моя доню, що ти наробила?
Повну хату ще й кімнату крові напустила! (двічі)

Та й діточок гарнесеньких та й посиротила,
Та й діточок гарнесеньких та й посиротила!»

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
А ще ж тая дівчинонька, що жонатих любить!» (двічі)