Digital archive of folklore

Калина висока, долина глибока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

А під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче та дрібними ридає, свою долю проклинає. (двічі)

Та якби ж була я оце знала, та не йшла заміж, та гуляла,
Гуляла б я в батька та в своєї матусі дівчиною молодою. (двічі)

А й заміж піти, треба знати, пізно лягти, рано встати,
Було в мене личко, та ще й чорнії брови, осталися гіркі сльози. (двічі)

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)

Ой ходить дівка понад морем, синє море грає,
Ой хоче дівка ж втопитися, море не приймає. (двічі)

Ой прийми, море, прийми, синє, ще й сира й земля,
А вже же мені надоєла жизнь моя гірка. (двічі)

Ой часто мати говорила, часто й повторяла,
"Ой не влюбляйся в городського, бо доля пропала." (двічі)

Ой не слухала отця, неньки, робила що знала,
Ой через того чорнявого в больницю попала. (двічі)

А у больниці дві сестриці, в обох карі глазки,
Ох одна пише рецептики, друга перев’язки. (двічі)

(Доктор ходить по кімнаті, у кармані руки,
За що дівка, за що красна терпить таку муку?

Доктор ходить по кімнаті, одів рукавиці,
За що дівка, за що красна лежить у больниці?)

Ой чумак да больной,
А й чумак нездоровий,
Ой у возі лежить. (двічі)

У возі лежить,
Та й ніхто жи його жи ой не розпитає жи,
Ой шо в його й болить. (двічі)

Що в його й болить,
Та й болять ручки жи, ой-ой да й болять ножки,
Ой болить ой голова. (двічі)

Болить голова,
Та й бідна жи моя ой-ой да й головонька,
Ой що роду й нема. (двічі)

Що роду нема,
А й у мене жи роду ой два братіки з роду
Та й товариш один. (двічі)

Товариш один,
А й товаришу жи вірний, ой ти, братіку рідний,
Ой не кидай мене. (двічі)

Не кидай мене,
А й товаришу вірний, ой ти, братіку рідний,
Ой поховай мене. (двічі)

(Не кидай мене,
Та продай воли, ой сірі, половії,
Ой поховай мене. (двічі)

Поховай мене,
Ой продай вози, ой ярма ще й занози,
Ой поминай мене. (двічі))

Ой давно, давно я в батька була,
Ще й не як давно, уже три года.

Уже три года, вже й дороженька,
Терном заросла.

Ой терном, терном, ще й шипшиною,
Я в батька була ще й дівчиною.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Куди летіла - травка й шуміла.

Куди летіла - травка й шуміла,
Де спочивала - криниця стала.

Ой йдіть, таточку, на порадочку,
А й скажу, таточку, усю правдочку.

Вчора звечіра мене свекор бив,
Ой побив-побив, ще й ...

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди не пошлють, швидко й справиться.

На поріг ступа - й усміхається.
А в хату й увійде - діла питається.

А в хату ввійде - діла питається,
Вишитим рукавом утирається.

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди й не пошлють, швидко й справиться.

Петре, Павле ще й Іване,
А вже петрівочка й мина(є).

Та й минає,
Половина літечка й нема(є).

Ой немає,
Із-за гори сонце йде та й ся(є).

Та й сяє,
Козаченько кониченька й сідла(є).

Та й сідлає,
Вийшла його стара мати й пита(є).

(Ой куди ти, мій синочку, гадаєш,
Вороного кониченька сідлаєш?

Сідлаю, мамо, свого, не твого,
А поїду до тестенька до свого,

Ще й до тиї тещі гордої,
До тиї дівчиноньки молодої.

Стояла дівчинонька на порозі,
Та згадала козаченька у дорозі.
Що покупив їй черевички в обнозі,

Ходи ходи, дівчинонько, поки подереш,
Та за мене рушнички подаєш.

А вона ходила, не подрала,
А за хлопця рушничків не давала.)

Як приїхав ой мой миленький з поля,
Та як прив'язав коня й до забора.

Та й прив'язав ой коня й до забора,
Та й сам заплакав, край коника стоя.

Сам заплакав, ой край коника стоя,
Та й нещаслива нам, коню, дорога.

Нещаслива ой нам, коню ж, дорога,
Та й засватана дівчинонька й моя.

Мені й, Господи, ой суботи діждати,
Ой пошлю й людей дівчини й сватати.

Пощлю людей ой дівчини сватати,
Та й а сам піду під вікном слухати.

(Ой що буде дівчина казати,
А дівчина по світлоньці ходе,

... свої білі ручки ломить,
Та все до батенька говорить.

Порадь мені, батеньку, що людям сказати?
Ой чи йти заміж, чи осені діждати?)

Кому воля, нам неволя,
Вон да й довела же любов до горя. (двічі)

Світ головоньці кружиться,
Вон да ой на плечах й орьол садиться. (двічі)

Ой ти й орьол сизокрилой,
Вон да скажи правду, де мой милой? (двічі)

А твой милой у заводі,
Вон да на сахарному заводі. (двічі)

Світи, місяць, нічку, як перейду річку,
Та й до милої ой на всю ніч.
Світи, місяць, нічку, як перейду річку,
Та й до милої ой на всю ніч.

А моя ж миленька, голубка сивенька,
Ще й спатоньки ой не лягла.
А моя ж миленька, голубка сивенька,
Ще й спатоньки ой не лягла.

Ой дитину ж колише, дрібні листи пише,
З буйним вітром ой розмовля.
Дитину колише, дрібні листи пише,
З буйним вітром ой розмовля.

Повій, вітерочку, з гори в долиночку,
Де мой милой ой прожива.
Повій, вітерочок, з гори в долиночку,
Де мой милой ой прожива.

Ой там за лісочком,
Сушив, крушив парень дєвку своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не як же він сушив-крушив, ти сама сов'яла.

Ти сама сов'яла,
Як я тебе тричі сватав, а ти одказала.

А ти й одказала,
Не вспів же я до другої, ти переказала

(Оддай мене, моя мати, за високі хати,
Де свекорко як батенько, свекруха як мати.

Де свекорко як батенько, свекруха як мати,
Де діверки як братики, зовиці - сестриці.)

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Ой зачем травка зелена?
Бо близесенько вода.

Бо близесенько вода,
Ой зачем дєвка красива? Бо ще вона ой молода.

Бо ще ж вона молода,
Ой ходила, ой блудила, по зельоному саду.

(Ой щипала, ой зривала спелий белой виноград.

Кидала, бросала миленькому на кровать.

Чи спиш, мой миленький? Чи так лежиш?

Слова не промовиш, чом до мене не говориш?

Надумав жениться, не покидай мене.

Як возьмеш чорнявую, не чорнявій мене.

Як возьмеш красивую, не красивєй мене.

Як возьмеш ласкаву, не ласкавєй мене.

Як возьмеш багату, женись, милий, Бог з тобой!

Бог тебе накаже за невєрную любов!)

На Сіянській горі собиралися царі,
А царі-князі, генерали.

А царі-князі, генерали,
Там де Суса Христа на мученьку брали.

І на хрест же його розпинали,
І гвоздями ручки, ножки прибивали.

І гвоздями ручки, ножки прибивали,
І терновий вінець на голівку клали.

І терновий вінець на голівку клали,
І шипшиною підперезали.

І куди несли - ріки текли,
А де стали - перестали.

А там, де стали - там перестали,
А й у гроб же ого положили.

І й у гроб же його положили,
І важкий камінь накотили.

І важкий камінь накотили,
І стороженьку постановили.

А строжа його всьо крєпко заснула,
Всьо крєпко заснула, нічого й не чула.

Прийшла же к йому Божая мати,
Божая Мати - то Діва Марія.

Стала ж вона плакати-ридати:
"Ой, Боже ж мій, Боже ж, сину мій!".

(Ой Боже мій, чи навік ти вмираєш?
"Ой мамо моя, страдовниця божа,
Не навік я вмираю, через три дні воскресаю!")

Та ой чия ж то та й уличенька,
Та й ой чий то большой дом?

Та ой чий то большой дом,
Та ой чия ж то ой та й красотка
Та й стояла под окном?

Та й стояла й под окном,
Та ночка тьомна же, ой спать спокойна,
Та но я ж одна та й не сплю.

Та й но я одна не сплю,
Та й не сплю, не сплю та все думаю,
Та як милого забуть.

(Та нащо було влюбляться,
Та нащо було любить?

А як прийдеться та й розходиться,
Та як серце заболить.

Болить серце-серденятко, болить голова.
А четвертая неділенька, як милого нема.

Нема в саду соловейка, нема щебетання,
Нема ж мого миленького, нема й милування.

Як прилетів соловейко, стало щебетання,
Як приїхав мій миленький, стало милування.

Як піду я понад лугом, ой як піду я понад лугом,
Ой оре милой ой своїм плу(гом).

А він оре та й гукає, а він оре тай гукає,
Чужа мила ой поганя(є).

(Чужа мила погонила, ой чужа мила погонила,
Своя їсти варила.)

Як понесу йому їсти, як понесу же йому їсти,
Та й чи не скаже ой милой сі(сти)?

Вже наївся, вже напився, вже наївся, вже напився,
Ой на борозду ой похили(вся).

(Чого лежиш, що думаєш?
чому не пйєш, не гуляєш?)

А я лежу та й думаю, а я лежу та й думаю,
Ой нехорошу ой жінку ма(ю).

(Що товариш хужій мене, що товариш хужій мене,
А жінка краще, ніж у мене.

А в мене руда та погана, а в мене руда та погана,
Чорнявого сподобала.

А я брови в сажу вмажу, а я брови в сажу вмажу,
І з чорнявим спати ляжу.

А русява приберуся, а русява приберуся,
І на чорнявих придивлюся.

А я руда препогана, а я руда препогана,
Я й до плуга та й до рала.

Я й до плуга та й до рала, я й до плуга та й до рала,
Та до пана генерала.

А й через гору та й у контору, а й орел воду носе,
Та й молоденький а й новобранчик полковника про(се).

А й пусти ж мене, та й полковнику, а й із полка й додому,
Бо вже скучила, а й і змарніла дівчина за мно(ю).

А й нехай плаче, та й нехай плаче, а й нехай ще затуже,
Та й нехай же він а й новобранчик три годи послу(же).

А й служив службу, та служив другу, а й начав помирати,
Та й начав же він а й перед смертю дівчину бажа(ти).

Ой походжено, та поброджено,
А й коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то не кіньми, та то не кіньми,
А й журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Ой журав грає, та журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дєвка та нерозумна,
Що за козаком плаче.

За козаком плаче,
Ой не плач, дєвка, та не плач, красна,
Бо яка ти й нещасна.

Яка ти нещасна,
Ой нема щастя, та нема долі,
А й нема перестану.

(Сватай мене, козаченьку,
Не вводь серце в славу!

Не я тебе, дівчинонько,
У славоньку воджу,
Сама ти, дівчинонька,
По славоньці ходиш,
Не раненько, а пізненько,
А з вулиці ходиш!)

Ой ти сад, ти мой сад, сад зельоненькой,
А зачєм рано цвєтьош, ой осипаєсся?

А й осипаєсся же,
Ой куда же, та й милой друг, ой собираєсся?

Ой чи в ход, чи в поход, чи в дороженьку?
Та заночував та й милой друг ой усю ноченьку.

Ночував я з тобой цілу зімоньку же,
Й а тепер я ж боюсь поговіроньку.

Ой не бійсь, милой друг, нічогісінько,
Ой бо я ж рано встаю, ще й тебе розбужу.

Бо я рано встаю, ще й тебе розбужу,
Та й за новиї та й ворота ой сама випроважу.

Ще й не світ, ні зоря, нам прощаться пора,
А й в саду пташки й кують, нам розлуку дають.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)