Ой чи милом, ох і мені вмиться

Повій, вітер, ой да вітерок,
Ой да вітерочок
Та й з глибокого яру. (двічі)

Прибудь, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий
Та й з далекого краю. (двічі)

Ой рад би я ой да й повівать,
Ой да повівати,
Та й дуже яр глибокий. (двічі)

Ой рад би я ой да й прибувать,
Ой да й прибувати,
Та й дуже край далекий. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на дубці. (двічі)

Кажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на думці. (двічі)

Сидить голуб ой да й на дубо…,
Ой да й на дубочку,
Й а голубка на вишні. (двічі)

Скажи, милий, ой да чорнобривий,
Ой да чорнобривий,
Та й шо в тебе на мислі. (двічі)

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.