Ой на горі цигани стояли 2

Ой у полі на роздолі дівка жито жала,
З рубленої криниченьки коня напувала. (двічі)

А кінь ірже, води не п’є, кінь доріжку чує,
А він чує, він видає, де Василь ночує. (двічі)

Ой ночує Василечко в густім очереті,
Кличе мати вечеряти, а Василь не чує. (двічі)

«Ой вечеряй, стара мати, коли наварила,
А я піду до дівчини, котра мені мила!. (двічі)

Ой дівчино, моя мила, шо ти наробила,
Кличе мати вечеряти – вечеря немила". (двічі)

Ой чи милом ох і мені вмиться,
Та чи білилом ох і набілиться,
Чи по воду ох і мєні йти же,
Та й чи до милого зайти?

Чи по воду ох і мєні йти же,
Та чи до милого ой зайти?
Протів милого же ой двора же,
Та й мене й сумочка й взяла.

Протів милого же ой двора же,
Та й мене й сумочка же узяла,
Милий з двору ох і вибігав же,
Та й за правую ручку брав.

Милий з двору ох і вибігав же,
Та й за правую ох і ручку брав,
За правую, ох і за бєлую,
Та й за сиреброне й кольцо.

За правую, ох і за білую,
Та й за сиреброне же ой кальцо,
Й у кімнату ох і заводив же,
Та й на стулочку посадив.

У кімнату ох й заводив же,
Та й на стулочку ох і посадив,
На стулочку й ох і посадивши,
Та й стакан меду підносив.

На стулочку ох і посадивши,
Та й стакан меду ох і підносив,
А я меду, меду я не пʼю же,
Та й вина в рот я не беру!

А я меду, меду я й не пʼю же,
Та й вина в рот я не беру,
Заіграйте, ох і музиканти,
Та й танцювати я й піду!

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».