​Вилітали орли з-за крутої гори

Породила мати в Зелену суботу,
Та й віддала мене мати в тюрьму на робо(ту). (двічі)

А як віддавала, то в дочки питала,
“Ой коли ж ти, моя доню, вернисся додо(му)? (двічі)

“Посій, мамо, жито в сінях на помості,
Як виросте теє жито, я приїду в го(сті)”. (двічі)

Росло, росло жито, стало колоситься,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться). (двічі)

“Згадай мене, мамо, та й до сходу сонця,
А я тебе пригадаю в тюрьмі край віко(нця). (двічі)

Згадай мене, мамо, та й біля криниці,
Як чесала русу косу, запліла в дрібни(ці). (двічі)

Та й не жаль мені та й ні на кого,
Та тільки й жаль мені да ой на й отця свого.

На отця мого та й на рідного,
Що оженив мене, малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, нерозумного.

Та й узяв жінку не до любови,
Не до любови, не до розмови.

Ні снопа зв’язать ні слова сказать,
Як сніп зв’яже – він розв’яжеться,
Як слово скаже – помиляється.

(А вона й каже)

"Не смійсь, не смійсь, бо й ти сам такий,
Ні грабель зробить, ні коси набить.

Граблі зробиш – поламаються,
А косу наб’єш – теліпається.

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).

Найму косарів сімдесят ще й чотирі,
Щоб викосили усі гори й доли(ни).

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу поляга(є).

Зажурилася молода удівонька,
Що не кошена зелена дібрівонь(ка).