​За садочком сонце сходить

Та чого не прийшов, та як місяць зійшов, та як я тебе ж ждала?
Та чи коня не мав, а й чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, та й мати пускала.
А найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сіделце знайшла, коня осідлала.
Поїдь, братіку, їдь, ріднесенький, котра ж тебе ждала. (двічі)

Тече річенька, невеличенька, схочу перескочу.
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

А як оддала та й приказала в гостях не бувати.
А якщо прийдеш, моя донечко, то вижену й з хати. (двічі)

Ішли воли, воли із діброви, а овечки з поля,
Розмовляла молода й дівчина з козаченьком стоя. (двічі)

«Та й куди їдеш, їдеш-од’їжаєш, сизокрилий орле?
А хто ж мене, молоду й дівчину, та й в вечір пригорне?» (двічі)

«Пригортайся, молода дівчино, іншому такому,
Та й не кажи отієї правди, що мені самому.» (двічі)

Якби мені Бог дав, та й сонечко б зайшло,
Може б моє серденько та й до мене прийшло.

Ой, хоч не до мене, до моєї хати,
Стукай в вікно та й, щоб не чула й мати.

А мати почує, скаже: «Хай ночує!»,
А батько узнає, скаже: «Хай гуляє!».

А я, молодая, двері одкривала,
Двері ж одкривала, правдоньку ж питала.

– Чи ти мене любиш чи з мене смієшся,
Що ти й наді мною ж як голубок в’єшся?

– А я тебе люблю ще й любити буду,
По правді признаю – сватать я й не буду.