Ой зірву я з рози квітку

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого края. (двічі)

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди збоку. (двічі)

А як узнали розчарували,
Бодай сусіди щастя й не мали. (двічі)

За сінечками, за дверечками,
Стоїть кроватка з подушечками. (двічі)

На той кроватки Галя лежала,
На правой ручки платок дєржала. (двічі)

Прийшов же Ваня із дому п’яний:
ー Дивися, Галю, я твій коханий. (двічі)

Ой гаю, мій гаю, густий – не прогляну,
Шо й на тобі, гаю ж, ой ні вітру нема(є). (двічі)

Та шо вітер не віє, гілля й не колише,
Шо брат до сестриці ж ой часто пісьма пи(ше). (двічі)

Шо він пише, пише, часто й одсилає:
«Чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ю)?» (двічі)

«Хоч я й не привикла, треба привикати,
Я в розкоші зросла ж, ой треба й горе зна(ти)». (двічі)