Ой зірву я з рози квітку

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого края. (двічі)

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди збоку. (двічі)

А як узнали розчарували,
Бодай сусіди щастя й не мали. (двічі)

За сінечками, за дверечками,
Стоїть кроватка з подушечками. (двічі)

На той кроватки Галя лежала,
На правой ручки платок дєржала. (двічі)

Прийшов же Ваня із дому п’яний:
ー Дивися, Галю, я твій коханий. (двічі)

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Ой відтіль гора, ой відтіль друга, схочу – перескочу,
Ой віддай мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

Ой як віддала та й приказала в гості не ходити,
ー А якщо прийдеш в гості до мене, то вижену з хати. (двічі)

Ой пройшов годок, ой пройшов другий – в гості не ходила,
Перетворилась сивой зозулей, до роду летіла. (двічі)

Туди летіла – гілля ламала тонкими руками,
Назад летіла – гірко плакала дрібними сльозами. (двічі)

Край віконечка сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат на порозі став, ружйо заряжає. (двічі)

ー Дозволь, матінко, дозволь, рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає – гірко в світі жити. (двічі)

ー Не дозволю я, син мій рідненький, цю зозулю вбити,
Бо цій зозульці, як моїй дочці, на чужбині жити. (двічі)