Ой зірву я з рози квітку

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Ой гаю, гаю, зелений гаю,
Любила хлопця з чужого края. (двічі)

Любила хлопця півтора року,
Поки не знали сусіди збоку. (двічі)

А як узнали розчарували,
Бодай сусіди щастя й не мали. (двічі)

За сінечками, за дверечками,
Стоїть кроватка з подушечками. (двічі)

На той кроватки Галя лежала,
На правой ручки платок дєржала. (двічі)

Прийшов же Ваня із дому п’яний:
ー Дивися, Галю, я твій коханий. (двічі)

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, мати не пускала? (двічі)

Ой коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

А менша сестра, сідельце знайшла, коника всідлала,
«Поїдь, братіку, до дівчиноньки, вона ж тебе ждала». (двічі)

Тече річенька й невеличенька, схочу й перескочу,
«Ой віддай мене, моя матінко, за кого я схочу». (двічі)

Як віддавала й наказувала в гостях не бувати,
«Ой ти прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати». (двічі)

Терпіла я год, терпіла я два, на третій не стерпіла,
Перекинулась в сиву зозулю, знялась, полетіла. (двічі)

Полем летіла, поле росила дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Як прилетіла до матінки в сад, та й стала кувати,
А мати в кімнаті платок вишивала та й стала плакати. (двічі)

«Ой мамо моя, ще й ріднесенька, порадь що робити?
Зозуля кує, спати не дає, хочу її вбити». (двічі)

«Ой ти, сину мій, ще й ріднесенький, не бий зозулинку,
Бо тій зозульці, як нашій дочці, на чужій сторонці». (двічі)