Верба, верба, де ти зросла

Ой зацвіла рожа край вікна, (двічі)
Мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа пияка.

Нічого не робить - тільки п’є, (двічі)
Прийде додому, а прийде додому, а прийде додому – жінку б’є.

ー Не бий мене, муже, не карай, (двічі)
Ой бо я сяду, сяду та й поїду, сяду та й поїду за Дунай.

Ой як я на лодку сідала, (двічі)
Правой рукою, а білим платочком, а білим платочком махала.

ー Ой вернися, жінко, додому, (двічі)
Не буду бити та буду любити, ой бо горе жити самому. (двічі)

Ой вернулась жінка уночі, (двічі)
Горшки побиті, а ложки немиті, а діточки плачуть на печі. (двічі)

Ой вербо, вербо, де ти зросла,
Що твоє листячко вода знесла? (двічі)

Ой знесла, знесла ж тиха вода,
А я ж молода, як ягода. (двічі)

Я молодая, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два. (двічі)

А піду заміж аж п’ятого,
За того п’яницю проклятого. (двічі)

… ніченька, все він п’є та п’є,
Прийде додомоньку мене він б’є. (двічі)

Ой кукушечка, все ж і ку та й ку,
За що я терпля таку муку? (двічі)

А соловеєчко все ж тьох та тьох,
Котяться сльозоньки, як той горох. (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)