За полем не бачу

Ой вийшов місяць із-за хмари, та вп’єть за хмару закотивсь,
Та й освітив ясну долину, та й знов за хмару закотивсь. (двічі)

А в тій долині є хатина, а в хаті тій огонь горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

– Ой доню, рідна моя доню, ти в мене донечка одна,
Не жди, не прийде він додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багато хлопців повертались, багато де-кого нема,
Багато дівчат вийшло заміж, а ти чого сидиш сама? (двічі)

– Ой мамо, рідна моя мамо, я в тебе донечка одна,
Не віддай мене за старого, старий – не парочка моя. (двічі)

Світить місяць, світить ясний, а зіроньки миготять,
Не пускає доню мати в сад вишневий погулять. (двічі)

– Пусти мене, моя мамо, я там довго не буду,
Заспіває соловейко, я його послухаю. (двічі)

– Не поможе, тобі доню, в тебе хата на яру,
Відчіни своє віконце, слухай його цілу ніч. (двічі)

А ще півні не співали, дівка плакала в вікні,
Мати зятя вибирала, дочка думала, що ні. (двічі)

Світить місяць, світить ясний, а зіроньки миготять,
Не пускає доню мати в сад вишневий погулять. (двічі)

Чорноморець, матінко, ой да чорноморець,
Вивів мене босую й на морозець. (двічі)

Вивів мене босуй, ой та ще й питає:
– Чи є мороз, дівчіно, чі немає? (двічі)

– Ой нема морозоньку, сама роса,
Простояла дівчіна всю нічку боса. (двічі)

Простояла дівчіна та й байдуже,
Люблю, мамо, чорноморця, люблю дуже. (двічі)

Я думала, мамінька, ой да панувати,
Коли прийшлося родиною горювати. (двічі)

Коли прийшлося родиною ой та горювати,
Зеленоє житечко в полі жати. (двічі)

Зеленоє житечко ой да в полі жати,
Малесеньких діточок годувати. (двічі)