Ой хотіла мене мати за музику заміж дати

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)

Як прийшов я раз додому, та й був я п’яненький,
Та й до жінки з кулаками пристав, як дурненький.

Моя жінка коло печі галушки варила,
Як огріла кочергою, чуть мене не вбила.

Я від неї на горище та й ляду відкинув,
А моя моторна жінка прибрала драбину.

Я їй кажу: «Їсти хочу! Я ж коньки відкину,
Моя люба, дорогенька, постав же драбину».

А вона відповідає: «А мені начхати,
Будеш знати, дорогенький, як мене чіпати!

Отам будеш ти до ранку на горищі спати,
Будеш знати, як зі мною можна жартувати».

І з тих пір я, добрі люди, не буду брехати,
Як прийду додому п’яний, так лягаю спати.

Ой гарна я, гарна, як тая горлиця, (двічі)
А за мной хлопці йшли гей-гой, (двічі)
А за мной йшли хлопці, як дощові хмари.

Ой піду ж до кума, поки куми нема, (двічі)
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна,
Налий же, куме, горілки, (двічі)
Налий же горілки, шоб я була п’яна.

А в нашого Яна викопана яма, (двічі)
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна,
Бив мене Янко мій гей-гой, (двічі)
Бив мене мій Янко, шо я була п’яна.