Ой у полі жито стелеться низенько

Ой у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близень(ко). (двічі)

А я жито вижну та ще й поламаю,
Я сваю кохану здалека й узна(ю). (двічі)

А моя кахана в зеленім садочку,
Сірим конем грає ще й по халадо(чку). (двічі)

Ще й по халадочку, мальована бричка,
Люблять мене хлопці, що я невели(чка). (двічі)

Ой я невеличка та ще й небагата,
В мене кавалєрів всігда повна ха(та). (двічі)

Та всігда повна хата та ще й повні сіни,
В мене кавалєри завсіда красі(ві). (двічі)

Ой у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близень(ко). (двічі)

Вона близько, близько, сірим конем грає,
Сірим конем грає, мальована бри(чка). (двічі)

Мальоана бричка, сивим конем грає,
Люблять мене хлопці, що я невели(чка). (двічі)

Ой я невеличка та ще й небагата,
В мене кавалєрів завжди повна ха(та). (двічі)

Завжди повна хата ще й повнії сіни,
В мене кавалєри завсігда красі(ві). (двічі)

Ой у полі жито стелиться низенько,
Добре тому жити, що любов близень(ко). (двічі)

А моє кохання в вишневім садочку,
Сивим конем грає та й на повідо(чку). (двічі)

Сивим конем грає, мальована бричка,
Мене хлопці люблять, хоть я невели(чка). (двічі)

А я невеличка та ще й небагата,
В мене кавалерів завжди повна ха(та). (двічі)

Завжди повна хата та ще й повні сіни,
В мене кавалери завсігда краси(ві). (двічі)

Попід лугом зелененьким, (двічі)
Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)
Тонкий голос подавала. (двічі)

Там Василько сіно косить, (двічі)
Вітер тонкий голос носить. (двічі)

Кинув косу додолоньку, (двічі)
А сам пішов додомоньку. (двічі)

– Дозволь, мати, вдову брати, (двічі)
Вдова вміє шанувати. (двічі)

– Не дозволю вдову брати, (двічі)
Вміє вдова чарувати. (двічі)

Вчарувала мужа свого – (двічі)
Зачарує й сина мого. (двічі)

– А я чарів не боюся, (двічі)
Із вдовою одружуся. (двічі)

Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимувався, що й не розвивався? (двічі)

Ночував я нічку, й ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, шо сватати буду. (двічі)

А вдовине серце, як осіннє сонце,
Воно світе, світе та не гріє, ще й холодом віє. (двічі)

Що то за кінь стоїть, та й біла гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені тая дівчинонька. (двічі)

Не так та дівчина, як біле личенько,
«Подай же, дівчина, подай же, гарная, на коня рученьку». (двічі)

Дівчина підійшла, рученьку подала,
«Ой лучше б я була, ой лучше б я була кохання не знала». (двічі)

Кохання, кохання, з вечора до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде, кохання відійде. (двічі)