Дружко коровай крає

Ой матінко моя,
Ой матінко ж моя,
Тепер я не твоя,
Тепер того пана,
Шо в парі стояла.
Що в парі стояла,
Рученьки з’язала.

(Ну тіки це я трошки не так, із середини начала. Як ідуть же ж, так зразу співають):

Ой, люди, люди, вороги,
Не переходьте дороги,
Та нехай перейде Манічка,
Шоб була родина щаслива.

(Це я називала: Манічка, – вроді молоду ж якось треба називать, – так ото так, ага).

Як оце ж забирають молоду, і сундук же ж тоді, подушки – усе ж тоді на машину складали. А колись і на брички, як раньше ж, на бричку. Молоду то на бричку не садовлять, молодих і пішки поведуть або там тачанкою вперед, як хто багатший. А сундук на бричку, там складають і подушки. Жінок штук чотирі і мужчін, вони ж приспівують. А там же ще не оддаватимуть і того ж добра, шоб їм могорич же становили. А вони ж оце й приспівують тоді матері:

Вигрібай, мати, жар, жар,
Чи не буде дочки жаль-жаль?
Накидай у піч дрова,
Оставайся здорова!

Виходила Манічка із двору,
Та зломила берьозу із верха,
Стій же ти, берьоза, біз верха,
Як мій батько біз мене,
Біз мого низького поклону.