Ой котику, котику

Ой люлі, люлі,
Налетіли гулі,
Та й сіли на люлі.
Стали думать та гадать,
Чим дитину годувать,
Чи сливок, чи грушок,
Чи вишневих ягідок,
А чи каша з молочком,
Чи бублики з медочком?

А-а, кицю,
Не йди по водицю,
Бо впадеш в криницю,
Не слухала кота киця,
Та побігла по водицю,
І упала у криницю,
Біжить котик рятувати,
За хвіст кицю витягати,
Витяг за вуха,
Та й положив, де сухо,
«Лежи, кицю, тута,
А я візьму прута,
Та й буду навчати»,
Аа-а!

Чоловік живе на світі,
Як трава в полє растьоть.

Як трава в полє растьоть,
Утром рано ж розцвєтаєт,
А к вєчєру й опадьоть.

А к вєчєру й опадьоть,
Із вечора ж чоловіче,
Й у бєсьодушкє сидить.

У бєсьодушкє сидить,
А на утро ж чоловіче,
У во гробушкє лежить.

Й у во гробушкє лежить,
Ясниє глазочки померкли,
На свєт бєлой не глядять.

На свєт бєлой не глядять,
Бєлиє рученьки сложивши,
Близько к серцю своєму.

Близько к серцю своєму,
Душа ж с тєлом розставалась,
Как сініца со гнєздом.

Как сініца со гнєздом,
Душа ж взлєтєла і сказала:
«Очень жалко, жалосно.

Очень жалко, жалосно,
Ой ви ж, браття ж, та й сестриці,
Ви ж не дєлайте того.

Ви ж не дєлайте ж того,
Ви возьмітє ж та й пройдайте,
Всьо імєннячко мойо.

Всьо імєннячко мойо,
Та й роздайте ж нищим браттям,
Визволяйте ви мєня.

Визволяйте ви мєня,
Можеть і Господь пожалєєт,
Та й помилуєт мєня.

Та й помилуєть мєня»,
Рекут і ангели господні,
На отвєт етой души.

На отвєт етой души,
«Не готовила душа царство,
Так іди ж ти в тьомной мир.

Так іди ж ти в тьомной мир,
В тьомному мирі ж край дальокий,
Душі тьомниє врата».