​Ой у полі, полі сухий дуб розвився

Несе теща воду, коромисло гнеться,
А зять на порозі стоїть та й сміється. (двічі)

– Неси, теща, воду, бо нічим умиться,
Гупаєш ногами, аж гидко дивиться. (двічі)

Постав ще й півлітри, бо вижену з хати,
Будеш як зозуля в саду кукувати. (двічі)

Теща моя, теща, вродилась без щастя,
Поший собі торбу – вона тобі здасться. (двічі)

Поший собі торбу, пририхтуй ломаку,
Як підеш просити – не порвуть собаки. (двічі)

Як надінеш торбу, не йди біля хати,
Щоб люди не знали, що ти моя мати. (двічі)

– Ой зятю мій, зятю, зятю наш хороший,
Чом мене не вигнав, як давала гроші? (двічі)

Тепер не потрібна й на одну хвилину,
Бо за мої гроші ти купив машину. (двічі)

Зяті мої, зяті, й дочечки рідненькі,
Чом ми вас не гнали, як були маленькі? (двічі)

Як були маленькі, не вміли робити,
Ми вам торб не давали, щоб ішли просити.

Дайте десь куточок прилягти та сісти,
Я не попрошу вас ні пити, ні їсти. (двічі)

Бо я вже старенька, робити не можу,
Дайте відпочити, поки руки зложу. (двічі)

Неньки мої, неньки, не будьте щедренькі:
Як маєте гроші – не будьте дурненькі.

Як маєте гроші, хоч маленьку малість,
Не давайте дітям, бережіть на старість. (двічі)

Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами ж таке буде.
Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами таке ж буде.

Горілочку гнала, в барильце зливала,
Я свого синочка з відрядження ждала. (двічі)

Будуть люди їсти, будуть люди пити,
А я з своїм сином сяду говорити. (двічі)

"Ой скажи, синочку, самий мій миліший,
Чі жінка, чі мати, хто тобі рідніший?» (двічі)

Ой жінка мила, то ж моя дружина,
А теща рідніша, бо жінку гляділа. (двічі)

А ти ж моя мати, мусиш вибачати,
Як дружина зайде, то ти вийдеш з хати. (двічі)

А я ж вас гляділа, по двоє, по троє,
А тепер не хочіте ви мене одної. (двічі)

Кончив, кончив курс науки, в дом родітільский попав,
Ех, спросіл в отца благословєння, й которого отєц не дал.

Которого отєц не дал,
Ой друзʼя пред вами сознаюся - сестру родную полюбив.