Над озером чаечка в’ється

Ми думали, що приїхали,
Коли ви пішки прийшли,
Молодого в мішку несли,
А свашку в торбині,
Шоб не з’їли сви(ні),

Світилку в халоші,
Шоб не з’їли во(ші).

Ой на горі ж манастир, під горою школа,
Одна дівка, лучша всіх, вона плаче з горя.

Одна дівка, лучча всіх, вона плаче з горя,
В неї батько, як цвіт, завʼязав єї свєт.

В неї батько, як цвіт, завʼязав єї свєт,
В неї мати, як зоря, рано заміж оддала.

В неї мати, як зоря, рано заміж оддала,
Й у великую сімʼю, й у далеку сторону.

У великую сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

(А мене молоду посилають по воду.

До криниці я йшла, як голубочка гула.

До криниці дойшла, умивалася,
Білесеньким фартушком утиралася.

Од криниці я йшла, спотикалася,
До хати дойшла, прислухалася.

Ой у хаті щось бубонить, мати сину говорить:
"Ой ти, сину, мій синок, чом не ходиш у шинок?

Чом горілочки не пʼєш, чом ти жіночки не бʼєш?"

"А як її бити, вона вміє все робити,
І спекти, і зварити, і до мене, молодця, заговорити.")

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.