Головна
Та не з поля вітер віє

Та не з поля вітер віє

Назва	Та не з поля вітер віє
Жанр	Пісні з особистого та родинного життя
Мотив	Війна, Смерть
Дата запису	1 черв. 1985 р.
Місце запису	с. Артемівка, Чугуївський район, Харківська обл., Україна, Слобожанщина
Збирачi	Віра Осадча
Транскрипція	Галина Лук'янець

Слухати аудіо

0:00 0:00

100

Завантажити запис 2Подобається Поділитися

Та не з поля вітер віє, там воєнний гром гримит, ех,
Та ніхто так не страдає, та як милой на войнє.

Та ніхто так не страдає, та як милой на войнє, ех,
Та он пушки заряжає та всьо дума й обо мнє.

Та он пушки заряжає та всьо дума й обо мнє, ех,
Та пришло письмо пичальне, та що милой та й убит.

Можливо, вам також сподобаються:

Аудіо	Назва	Жанр	Місце	Трив.	Текст
0:00 03:43 100	Шумить, гуде сосновонька	Пісні з особистого та родинного життя 2 Козацькі,Чумацькі	с. Артемівка, Чугуївський район	03:43	Шумить, гуде сосновонька, Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удівонька, Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удіво(нька). Та вона плаче, ще й ридає, Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях поглядає, Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях погляда(є). Битим шляхим чумаки йдуть, Битим шляхим чумаки йдуть, мого мужа коня ведуть, Битим шляхом чумаки йдуть, мого мужа коня ве(дуть). Та ведуть коня, ще й сідельце, Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє серце, Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє се(рце).
0:00 01:57 100	Ніхто так не літає, як пташечка вгорі	Пісні з особистого та родинного життя	с. Абазівка, Зачепилівський район	01:57	Ніхто так не літає, як пташечка вгорі, Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі) Ніхто так не страдає, як милой на войні, Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві) Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить, Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)
0:00 02:42 100	На узвишші, за гаєм зеленим	Пісні з особистого та родинного життя 3 Солдатські,Балади,Сучасні пісні та новотвори	м. Костянтинівка, Краматорський район	02:42	На узвишші, за гаєм зеленим, Де солдат ціла рота полягла, Якась жінка у чорному всьому, Наче крук, серед мертвих брела. Ось уздріла вона офіцера, Стала чоботи з нього знімать, Потривоживши рани глибокії, Став він жинку лихую благать. “Не знімай, я прошу, я благаю, Бо від ран же так тяжко мені. Я напевне тобі відгадаю, Що й у тебе є син на війні.” “Правду кажеш, є в мене синочок, І його дуже жалко мені. Служить в армії він лейтенантом, Ну а чоботи нащо тобі?” Зняла чоботи, здерла шинелю, І не глянувши навіть в лице, Пішла крадучись жінка-злодійка У своє невеличке сільце. А на ранок старий стару хвалить, Добрий одяг йому здобула. А ось гроші, якісь документи У кармані у нього знайшла. Розгорнула, а там фотокартка, І у розпачі крикнула вона: “Ой, прости ж мене, рідний синочку, Що тебе твоя мати роздягла.” У неділю всі дзвони дзвонили, У неділю всі дзвони гули. То героя того хоронили, А злодійку до суду вели.