Чорний ворон

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.

Я в колгоспі роблю, буряки обробляю,
А як вечір прийде Василя чекаю. (двічі)

Ось Василь приходить до моєї хати,
В новому костюмі не можу впізнати. (двічі)

«Добрий вечір, Галю, чого зажурилась,
Чи болить головка, чи, може, стомилась?». (двічі)

«Не болить головка, а я не стомилась,
Ти ідеш служити, а я зажурилась». (двічі)

«Не журися, Галю, не журись за мною,
Я іду служити, ти будь ланковою». (двічі)

«Я буду служити, високо літати,
А до тебе, Галю, листочки писати». (двічі)

«Я буду літати, ворога громити,
А тебе, Галинко, вірненько любити». (двічі)

Ой бочечка, та й дубовая, да ей!
Та й солодкая браженька, ой медовая.

Та й медовая, да ей!
Та з ким же тебе, бражечка, ой да будем пити?

Ей, та й буду пити, да ей!
Та й біз милого й дружечка, ой да куда же ти?.

Ей, та й куда же ти, да ей!
Та як поїхав миленькой ой під городочок.

Ей, та в городочок, да ей!
Та не на довге врем'ячко, ой да й на часочок.