Цифровий архів фольклору

Ой з-за гори, з-за лимана
Та й синя хмара же наступає,
Ой нуме, братця же, та й наступає.

Ой синя хмара наступає же
Та дробен дощик накрапає,
Ой нуме, братця же, та й накрапає.

Ой дробен дощик накрапає же
Та синє море наповняє,
Ой нуме, братця же, та наповняє.

Ой синє море наповняє же,
А й наш карабель потопає,
Ой, нуме, братця же, тай потопає.

Ой наш корабель потопає же
Та матрос парус напинає,
Ой, нуме, братця же, та напинає.

Ой башти гнуться, шнури рвуться же,
А й у матроса сльози ллються,
Ой нуме, братця же, та й сльози ллються.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється.
Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку.

На кладочці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила,
Поки хвиля із ніг збила.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку,
Возьми ж мене, хазяєчку.

Ой ви, щуки, їжте руки,
А ви, соми, їжте ноги,

Біле личко не трогайте,
Нехай воно помиється,
Нехай воно помиється.

Нехай воно й помиється,
Прийде милий, подивиться,
Прийде милий, подивиться.

А миленький здогадався,
Взяв відерце та й подався,
Взяв відерце та й подався.

‒ Ой Дунаю, Дунаєчку,
Верни мені хазяєчку,
Верни мені хазяєчку.

Збунтувалась серед моря хвиля,
Та й збунтувалась серед моря чорна.

Ой вивернулась дівчинонька з човна,
Ой напувало три козаки коней.

Ой один каже - ой синє море грає,
Та й другий каже - дівка потопає.

Третій каже - хоть коника збуду,
Й а таки ж дівку ратувати буду.

Ратуй мене, козаченько, з моря,
Та й бери з мене великою плату.

Бери з мене великою плату.
Та й сірі воли, ще й рублену й хату.

Я й не хочу з тебе плати брати,
Та й хочу тобі дружиною стати.

Лучче буду в морі потопати,
Та чим з тобою на рушничок стати.

Ой подайте довгую ж тичину,
Та й пристромити скажену дівчину.

Ой подайте довгую ломаку,
Та й присторомити скажену собаку.

Було в вдови дві дочки, (двічі)
Обидві як зірочки.

Старша меньшу питає, (двічі)
Кого ж вона кохає?

Старша меншій відмовля, (двічі)
Що кохає Василя.

Ходьом, сестро, до броду, (двічі)
Подивімось на воду.

Подивімось у воду, (двічі)
Котра краща на вроду.

Старша меншу попхнула, (двічі)
Та й на море гукнула.

Пливи, сестро, потопай, (двічі)
Про кохання забувай.

Тече річка невеличка понад осокою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою. - двічі

Іще води не набрала, стала, постояла,
Гей, за козаком зажурилась та й у воду впала. - двічі

Біжать люди рятувати, та й кричать: "Рятуйте!",
Гей, а дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте! - двічі

Хоть жалкуйте, не жалкуйте, така моя доля,
Гей, полюбила козаченька, при місяцю стоя. - двічі

Не я його полюбила, полюбила мати,
Гей, тільки мені повеліла на рушничок стати. - двічі

Один дала, другий дала, на третьому стала,
Гей, а четвертим білесеньким рученьки зв'язала." - двічі

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.

Як сяду я край віконця протів ясного сонця,
Протів ясного сонця виглядати чорноморця.

Протів ясного сонця виглядати чорноморця.
Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде.

Чорноморець з поля їде, ще й четверо коней веде,
На п’ятому вороному у жупані голубому.

Я думала, він додому - він поїхав до Дунаю.
Він поїхав до Дунаю, ще й до бистрого краю.

Став же коней напувати, стала вода прибувати,
Стала вода прибувати, чорноморець потопати.

Чорноморець потопає та й на милу гукає:
– Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила!

– Ой рада б я ратувати, так не вмію я плавати,
Поки людей я созвала, чорноморця не застала.

– Якби човен та веселце, ратувала б тебе, серце. (двічі)

Поплів милой за водою, осталася я вдовою.
Поплів милий річечками, зосталася з діточками.

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Ой вишенька-черешенька, чом рясно не родиш?
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
Гей, молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?

Ой як мені рясно родить, як цвіт опадає?
Ой як мені гулять ходить, милий покидає?
Гей, ой як мені гулять ходить, милий покидає?

Тече річка невеличка попід осокою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Іще води не набрала, стала, постояла,
За козаком зажурилась, та й у воду впала,
Гей, за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: "рятуйте!",
А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!",
Гей, А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!

Було б тобі жалкувати, як була малою,
А тепер же прощавайте, пливу за водою!
Гей, А тепер же прощавайте, пливу за водою!"

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)

Їхав козак молоденький до дівчини в гості,
Провалився кінь вороний на дубовім мості. (двічі)

Провалився-утопився, а шапочка сплила,
Молодая дівчинонька бистру річку брила. (двічі)

Брила, брила бистру річку понад берегами,
Та й зустріла риболовців з трьома неводами. (двічі)

Ой ви, хлопці, риболовці, ввольніть мою волю,
Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю. (двічі)

Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю,
Та й витягніть миленького ой хоть неживого. (двічі)

Тягнуть, тягнуть миленького, з рота вода ллється,
Стоїть дівка на бережку як рибонька в'ється. (двічі)

Ой нате вам, риболовці, рубля золотого,
Та й донесіть миленького аж до мого двору. (двічі)

Ой нате ж вам, риболовці, вишиту сорочку,
Поховайте миленького в вишневім садочку. (двічі)

Ой як їхав козаченько ж до дівчини в гості,
Провалився кінь вороний на дубовім мості. (двічі)

Як став же він потопати, хвиля шапку збила,
Молодая дівчинонька бистру річку брела. (двічі)

Брела річку, брела бистру понад берегами,
Та й зустріла риболовців з трьома неводами. (двічі)

"Ой ви хлопці-риболовці, ввольніть мою волю,
Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю!" (двічі)

А хлопчики молоденькі воленьку ввольнили,
Розкинули тонкий невід, милого зловили. (двічі)

Тягнуть, тягнуть миленького , вода з рота ллється,
Стоїть мила на бережку, як рибонька б'ється. (двічі)

Ой зацвіло чистоє поле разними цвітами.

Ой разними цвітами,
Та й заплило ой синьоє й море та все кораблями.

А й усе кораблями,
Поміж тими ай гордо кораблями матроси гуляли.

Матроси гуляли,
Вони ж собі та й розкрасную дєвку на ноч підмовляли.

На ноч підмовляли,
А й пайдьом, пайдьом, та розкрасная дєвко, пайдьом гулять з нами.

Пайдьом гулять з нами,
Що ми ж тебе, та й розкрасная дєвко, напоїм, накормим.

Напоїм, накормим,
А ми ж тебе, та й розкрасная дєвко, с сабой спать положим.

С сабой спать положим,
Ой спи, ой спи, та розкрасная дєвко, доспися й до горя.

Доспися й до горя,
А й прокинулась та й розкрасная дєвка а й вже насеред моря.

(Козаченьки, бурлаченьки, вернимось додому!
Хоч додому, не додому, та й до мого роду,
Було б тоі, красна дєвко,з матросом не знаться!
Було б тобі, красна дєвко, з родом розпрощаться!)

Ой зав'яжи, ненько ж моя, чорним платком очі,
Та й поведи ж, та й утопи темненької но(чі).

Як вестимеш, ненько моя, не давай кричати,
Шоб не бігли сусідоньки мене ратува(ти).

Як вестимеш, ненько моя, станеш коло тину,
"Не дивуйтесь, сусідоньки, я свою й дити(ну)."

Як устану я раненько,
Та й умиюся біленько, ей!
Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця.

Та й сяду я край віконця,
Проти ясного сонця,
Проти ясного сонця,
Виглядати чорноморця.

Чорноморець не сам іде,
Дев’ятеро конів веде, ей!
На десятім вороному, ей!
Сам в жупані голубому.

Я думала він додому,
Він поїхав до Дунаю, ей!
Там став коней напувати, ей!
Стала хвиля воду гнати.

Став він коней напувати,
Стала хвиля воду гнати, ей!
Стала хвиля воду гнати, ей!
Чорноморець потопати.

Чорноморець потопає,
Та й на милую гукає, ей!
Ратуй, ратуй, моя мила, ей!
Коли вірно любила.

Ой, рада б я ратувати,
Так не вмію я плавати, ей!
Якби човен та весельце, ей!
Рятувала б тебе, серце.

Поки людей ізібрала,
Чорноморця утеряла, ей!
Поки люди ізішлися, ей!
Чорноморець утопився.

Пливи, пливи за водою,
Остаюся я вдовою, ей!
Пливи, пливи річечками, ей!
Остаюся з діточками.

Пливи, пливи річечками,
Остаюся з діточками,
Пливи, пливи вузенькими, ей,
Остаюся з маленькими!

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала,
За миленьким зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать "ратуйте",
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте,
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте.

Ой у неділю ранесенько синє море гра. (двічі)

Ой хоче ж дівка втопитися, море й не прийма. (двічі)

Ой прийми ж море, прийми синє, прийми мать родна. (двічі)

Ой, а вже ж мені надоєла жизнь бурлацкая. (двічі)

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).