На кладочці ноги мила

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубове денце, не цурайся, моє серце. (двічі)

А вже в тому відеречку треті сутки, як з водою,
Вийди дівчино, вийди кохана, поговоримо з тобою. (двічі)

“Ой рада б я виходити, з тобой, милий, говорити.
Лежить нелюб на правій руці, так боюся розбудити”.(двічі)

“Ой, дівчино моя люба, одвернися од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як у зеленого дуба”. (двічі)

“А як вдариш та й не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш.
Хоч удариш, так не влучиш, тільки жизнь нашу розлучиш. (двічі)

Ой, козаче молоденький, в тебе коник вороненький,
Сідлай коня, їжжай з двору, ти не мій, а я не твоя”.(двічі)

Козак коника сідлає, до коника промовляє:
“Риссю, мій коню, риссю, вороний, аж до тихого Дунаю”. (двічі)

Біля тихого Дунаю стану я та й подумаю:
“Чи мені вбиться, чи мені втопиться, чи назад воротиться? (двічі)

Хоч уб’юся, хоч втоплюся, а назад не воротюся”. (двічі)

Як поїхав мій миленький в Польшу на вайну,
Та й аставив Марусину ни здаровую. (двічі)

Лягав спать на кравать, сниться йому сон,
Шо с правого рукавонька вилітав сакол. (двічі)

– То ж не сокіл, то не ясний, то правда твая,
Твоя жінка Марусина сина родила. (двічі)

– У двенадцать часів ночі сина родила,
А в читирі часа ночі жисть пакончила. (двічі)