Цифровий архів фольклору

Що учора та й за неділенька була,
Що дівчина же та й на вулиці не була.

Вона мабуть, та нездоровая була,
Вона, мабуть, мале дитя родила.

Вона, мабуть, та й мале дитя родила,
А зродивши та й в Дунай річку однесла.

Пливи, пливи, та й мале дитя діками,
А я піду та й погуляю з дівками.

Мабуть мені та й із дівками не гулять,
Мабуть мені та й мале дитя колихать.

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.

Не палайте, сухі дрова, бо заллю водою,
Не втішайтесь, та й воріженьки, ой моєю бідою. (двічі)

А я твою та бідоньку та й перебідую,
Як піду я ой до дівчини, та й переночую. (двічі)

Як прийшов він до дівчини: "Одкрой, дівко, двері!",
Дівка стала, ой одказала: "Ой заріж жінку вперше!"

(Прийшов він додому, став ножа гострити,
Його жінка, як голубка, почала просити.

"Не ріж мене, мій миленький, хоч одну хвилину,
Поки сяду погодую малую дитину!"

"Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!"

А сусіди, не вороги, дали неньці знати,
Біжить ненька, ....... як рибонька в'яла?)

Ой як їхав козаченько ж до дівчини в гості,
Провалився кінь вороний на дубовім мості. (двічі)

Як став же він потопати, хвиля шапку збила,
Молодая дівчинонька бистру річку брела. (двічі)

Брела річку, брела бистру понад берегами,
Та й зустріла риболовців з трьома неводами. (двічі)

"Ой ви хлопці-риболовці, ввольніть мою волю,
Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю!" (двічі)

А хлопчики молоденькі воленьку ввольнили,
Розкинули тонкий невід, милого зловили. (двічі)

Тягнуть, тягнуть миленького , вода з рота ллється,
Стоїть мила на бережку, як рибонька б'ється. (двічі)

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.

Гей, тече річка невеличка понад слободою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Гей, іще ж води не набрала, стала постояла,
Гей за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Гей, біжить батько, біжить мати та й кричать: "Рятуйте!"
Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"

Гей, а дівчина отвічає:" За мной не жалкуйте!"
Гей, було тоді жалкувати, як була й маленька.

Гей, тоді б нада жалкувати, як була маленька,
Гей, а тепер як пожаліє сирая земелька.

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Отдала й мене матінка й моя,
За великої й гори,
Ой заказала, заговорила,
Щоб сім год не ходи(ла).

Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучила, егей,
Не пішла я й год, не пішла я й два,
А на третій скучи(ла).

Я й ...схватючи, перелетючи,
Сивою й зозулею, егей,
Я й ...тючи, перелетючи,
Сивою й зозуле(ю).

Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала мати, егей,
Буду й кувати, не промовляти,
Щоб не пізнала й ма)ти)

(Та й вийшла мати, воду брати,
Стала зозулю зганяти,
Ой ти, зозуля, ой ти сивая,
Чом так рано куєш?

Я й не зозуля, я й не сивая,
Я ваша дитина.)

Ой там у лісі, у лісі стелиться гаєм туман,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв.

Вони гуляли, гуляли, до них же циганка прийшла,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я.

– Я в гадання не вірю, милий кохає мене,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе.

Циганочка з гаю не вийшла, стала вона на краю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю.

– Ой ти, козаче, козаче, не зводь же дівчини з ума,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема.

– Я дівчини не зводжу, бо її вірно люблю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю.

–Зайди, зайди, місяченьку, зайди за комору,
А я собі з милесеньким трошки поговорю.

–Іди, милий, додомоньку, а я зостаюсь,
Хіба піду на весілля збоку подивлюсь.

Ой як гляну ж я на тебе, а ти на мене,
Покотяться та дрібні сльози у тебе й у мене.

Як прийду жиея додому, ляжу та й умру,
А ти мені та мій миленький ізроби ж труну.

Як спускали її в яму, здвигнулась земля,
Стоїть милий та й над труною, чорний як земля.

Іде милий дорогою, спотикається,
Стоїть батько та й на порозі, усміхається.

–Бодай же ти, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене та з сиротою навік розлучив.

Ой чиї ж то воли по горі ходили,
Ой то ж того чорнявого, що ми втрьох люби(ли). (двічі)

Одна полюбила, друга й покохала,
А третяя, чорнявая, чари готува(ла). (двічі)

Чари готувала, в гості приглашала:
"Прийди, прийди, мій миленький, та й до мене в го(сті)!". (двічі)

Як прийшов же він у хату та й сів на край столу,
Вона ж йому...

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Од поля до поля виросла тополя,
Признавайсь, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, скільки зір на небі,
Як перещитаєш, піду я за тебе. (двічі)

Щитав козак зорі, та й не дощитався,
Питав козак дівку ж, тай не допитався. (двічі)

Козаче поїде, коник марширує,
Підійди, дівчино, з коня поцілую. (двічі)

Хай тебе цілує лихая година,
Через тебе, дурню, зцуралась родина. (двічі)

Відцурався батько, відцуралась мати,
Відцурались сестри, ще й два рідних брата. (двічі)

Відцурались сестри, ще й два рідних брата,
Відцурався милий, той, що дума брати. (двічі)

Що й учора за неділенька була,
Що дівчина на улиці не була.

Шо дівчина ой на улиці не була,
Мабуть, вона ой мале дитя зродила.

Мабуть, вона ой мале дитя зродила,
А, зродивши, а й к Дунаєчку однесла.

«Пливи, пливи, ой, мале дитя, ріками,
А я піду ой погуляю з дівками.

Пливи, пливи, ой, мале дитя, ставками,
А я піду ой погуляю з парубками.

Було б гулять ой, як заплетена коса,
А тепер же ой розпущьоні волоса.

А тепер же ой розпущьоні волоса,
Не слухала ой ні матінки, ні отца.

Не слухала ой ні матінки й ні отца,
Послухала ой Ванюшу, подлеця.

Я думала, ой що й Ванюша парочка,
Коли вона ой по всім світу славочка.

Я ж думала,а й шо Ванюша чоловік,
Він на мене ой тяжку славу наволік».

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Ой у неділю ранесенько синє море гра. (двічі)

Ой хоче ж дівка втопитися, море й не прийма. (двічі)

Ой прийми ж море, прийми синє, прийми мать родна. (двічі)

Ой, а вже ж мені надоєла жизнь бурлацкая. (двічі)