Цифровий архів фольклору

А під тію калиною, стояв козак з розвідною.
Розвідная плаче, сльози проливає, свою долю проклинає. (двічі)

Ой якби я була знала, не йшла б заміж та гуляла,
У рідного батька, у рідної неньки жила, горя я не знала. (двічі)

А тепер я мушу знати, а тепер я мушу знати,
Пізненько лягати, раненько вставати, свою долю проклинати. (двічі)

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, зоря, рано заміж оддала.

В мене ж мати, зоря, рано заміж оддала,
У велику сімʼю, й у далеку сторону.

У велику сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

А велика сімня вся вечеряти сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду.

Вилітала галка з глибокої балки,
Вилітала друга з зеленого лу(га). (двічі)

Вилітала друга з зеленого луга,
Та й сіла на сосну, на гілку розко(шну). (двічі)

Та й сіла на сосну, на гілку розкошну,
Не хилися, гілко, бо й так мені гі(рко). (двічі)

Не хилися, гілко, бо й так мені гірко,
Не х(в)илися, море, бо й так мені го(ре). (двічі)

Ой вилітала галка та з глибокого ярка,
Та й вилітала друга з зеленого да лу(га).

Ой та й сіла на сосну, ой на сосну розкошну,
Та не хилися, сосно, бо й так мені да тош(но).

Ой тошно сиротині, ой на чужій вкраїні,
Та тошно сиротині на чужій да й краї(ні).

Вилітала галка ой з глибокого балка же,
Та й вилітала друга з зеленого лу(га).

Та й вилітала друга з зеленого луга же,
Та й сіла вона на сосні, на гілці й розко(шній).

Ой не хилися, гілько, бо й так мені гірко же,
Та й не хилися, сосно, бо й так мені то(шно).

Від поля до поля виросла тополя,
Признайся, козаче, коли буду твоя? (двічі)

Ой пусти, дівчино, камінь за водою,
Тоді я, дівчино, буду жить з тобою. (двічі)

Пощитай, дівчино, ті зорі на небі,
Тоді я, дівчино, вернуся й до тебе. (двічі)

Ой як тяжко й важко ті зорі щитати,
Й а ще тяжче, важче тебе забувати. (двічі)

Від поля до поля виросла тополя,
Ой скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ті зорі щитати,
А ше тяжче, важче любов забувати. (двічі)

Ох і ти грушиця моя, ой ти кудрявая ж,
Прекудрявая, кучерявая.

Ох і ти когда ти зросла, когда й виросла ж,
Я весною зойшла, лєтом виросла.

Ох і я весною зойшла, лєтом виросла ж,
На жовтенькім піску, на крутом бережку.

(Там стояла млада, поздно звечора сама,
Дожидала дружка розудалого.

Застучав, загрючав під окошком,
...)

Дрібний дощик іде, ще й дуба колише,
Козак коника веде, а дівчина кличе.

Хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Взяв би я тебе за себе, так не велить батько.

(Та й не велить батько, та й уся родина,
Ой дівчина ти моя, личко, як калина.

Личко, як калина, васильками пахне,
Буду тебе цілувать, поки ти не заснеш.

Вже й націлувався, вже й намилувався,
Як у саду соловейко та й нащебетався.

Нема в саду солов'я, нема щебетання,
Нема милого мого, нема міні гуляння.

Став у саду соловей, стало щебетання,
Став мой милий прибувать, стало мні гуляння.)

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Та й забілєли й снєжки,
Ой по битой дорожкє й,
Ой по крутой горє(ей).

Ой по крутой горє да ей,
Та й помирає же тєло,
Ой козацькоє же бєло й,
Ой в чужой сторонє(ей).

Зайшло сонце за віконце, за сад, виноград,
Любуйтеся, милуйтеся ой хто ж кому рад.

Любуйтеся, милуйтеся, ой хто ж кому рад,
А дівчина козакові раденька й була.

А дівчина козакові раденька була,
Взяла його за рученьку та заповила

Взяла його за рученьку та заповила,
Постлила постіль білу, спати вложила.

Постелила постіль білу, спати вложила,
Сама сіла край постелі, зажурилася.

Сама сіла край постелі, зажурилася,
Не журися, дівчинонькао, ти будеш моя.

Не журися, дівчинонько, ти будеш моя,
Єсть у мене батько й мати, ще й брат і сестра.

Єсть у мене батько й мати , ще й брат і сестра,
Єсть у мене кінь вороний, ще й зброя нова.

Єсть у мене кінь вороний, ще й зброя нова
Єсть у мене бочка пива, ще й бочка вина.