Цифровий архів фольклору

І дощик іде, по долині лине,
Козак коника веде, а дівчина кличе. (двічі)

Ой хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Ой рад би я тебе взять, так не велить батько. (двічі)

Так не велить батько, ще й й уся родина,
Ой дівчино ти моя, личко, як калина. (двічі),

Личко як калина, васильками пахне,
Буду тебе цілувать, поки ти не заснеш. (двічі)

І націлувався, і намилувався,
Як у саду соловей та й нащебетався. (двічі)

Нема в саду соловʼя, нема щебетання,
Нема милого мого, й не миле гуляння. (двічі)

Ой забілєли снєжки
Та й забілєли бєлі же
Ой по крутой горі.

Ой по крутой горі ой,
Та заболєло тєло же ой козацькеє бєло же
Ой в чужой стороні.

Ой в чужой стороні ой,
Та ніхто не заплаче, ой по козацьком тєлу же,
Ой ні брат, ні сестра.

Ой ні брат ні сестра ой,
Та хіба ой заплаче, ой ще запечалиться же
Ой товариш його.

Ой товарищ його ой,
"Та товаришу вірний, ой ти братіку рідний же,
Ой скоро я умру.

Ой скоро я умру ой,
Та зроби ж мені, брате, ой вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева труну".

Ой з клен-древа труну ой,
"Та ой де ж тобі, брате, та вірний товаришу же,
Ой з клен-дерева взять?".

Ой з клен-древа взять ой,
Та ой будеш ти брате, та вірний товаришу же,
Ой в сосновій лежать.

Ой в сосновій лежать.
Та сосновая трунка, ой глибокая ямка же
Ой під рокитою.

Ой під рокитою, ой,
Ой рокита висока, ой на листя широка же
Ой похилилася.

Ой похилилася, ой,
Та молода дівчина ой по козацьком тєлу же
Ой зажурилася".

Та й забілєли й снєжки,
Ой по битой дорожкє й,
Ой по крутой горє(ей).

Ой по крутой горє да ей,
Та й помирає же тєло,
Ой козацькоє же бєло й,
Ой в чужой сторонє(ей).

Зайшло сонце за віконце, за сад(и)-виноград(и),
Целуйтеся жи милуйтеся жи, ой хто кому й рад.

Целуйтеся, милуйтеся, ой хто кому жи рад(и),
Шо дівчина й козакові раденька й була.

Шо дівчина козакові раденька була й,
Взяла жи його за рученьку та й у сад(и) повела.

Взяла парня за рученьку та в(и) сад(и) повела й,
Білу постіль постелила жи, положила й спать.

Білу постіль постелила, положила спать,
Сама й сіла край постелі, зажурилася.

"Не журися й, дівчинонько, ти буде моя,
Єсть у мене бочка й пива ще й друга вина.

Єсть у мене батько й мати, ще й брат і сестра,
Єсть у мене й красна дівка - плохо зробила".

Зайшло сонце за віконце, за сад, виноград,
Любуйтеся, милуйтеся ой хто ж кому рад.

Любуйтеся, милуйтеся, ой хто ж кому рад,
А дівчина козакові раденька й була.

А дівчина козакові раденька була,
Взяла його за рученьку та заповила

Взяла його за рученьку та заповила,
Постлила постіль білу, спати вложила.

Постелила постіль білу, спати вложила,
Сама сіла край постелі, зажурилася.

Сама сіла край постелі, зажурилася,
Не журися, дівчинонькао, ти будеш моя.

Не журися, дівчинонько, ти будеш моя,
Єсть у мене батько й мати, ще й брат і сестра.

Єсть у мене батько й мати , ще й брат і сестра,
Єсть у мене кінь вороний, ще й зброя нова.

Єсть у мене кінь вороний, ще й зброя нова
Єсть у мене бочка пива, ще й бочка вина.

Зелений дубочок та й на яр похилився,
Молодий козаче, та й чого зажурився?

Молодий козаче, та й чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дорожки збився?

Воли не пристали, та й з дорожки не збився,
Та й того зажурився, що й без долі вродився.

Того зажурився, що без долі вродився,
Та як піду я в поле, та й шукать собі долю.

Як піду я в поле шукать собі долю,
Та й не найшов я й долі же, а й найшов синє море.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі же ой самі риболови.

Зелений дубочок на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Чи воли пристали, чи з дороги збився?
Ой молодий козаче, ой чого зажурився?

Ой зелений дубочок та на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, та чого зажурився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився?

Воли не пристали та з доріжки не збився,
Помер рідний батько, я ще й не женився,
Помер рідний батько, я ще й не женився.

Та пора ж мене, мати, та пора женити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити.

Ой, на тобі, сину, рубля золотого,
Купи собі, сину, коня вороного,
Купи собі, сину, коня вороного.

Купи собі, сину, коня вороного,
Постав у станочок, говори до його,
Постав у станочок, говори до його.

(Говорю я нічку, говорю я другу,
На третюю нічку кінь мій не говоре,
До сирої землі кінь головку клоне.
Ой, коню, мій коню, коню вороненький,
Чим я тобі тяжкий, чим я тобі важкий?
Ти мені не тяжкий, ти мені не важкий,
Тяжка твоя доля парня молодого.
Їдеш через поле, та й не напасаєш,
Їдеш через річку, та й не напуваєш,
Їдеш до дівчини, та й не рознуздаєш.)

Зелений дубочок та й на яр похилився,
А й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, а чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дорожки збився?

Чи воли пристали, чи з дороги збився?
Та й воли не пристали, та й з дорожки не збився.

(Того зажурився, що біз долі вродився,
Та як піду я в поле, та й шукать свою долю.

Як піду я в поле, в поле долиною,
Та й пошукаю свою щастя-долю.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі...)

По той бік гора, по цей бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила й зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то й не ясна,
Ой то й моя молода дівчина по воду й пішла. (двічі)

А я за нею, як за птицею,
Сивим конем понад синім морем за дівчиною. (двічі)

Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої, та й ще криниченьки, з повного відра. (двічі)

Дівчино моя, сідай на коня,
Та й поїдем у чистоє поле до мого й двора. (двічі)

А в моїм дворі нема ні кола,
Тільки стоїть три кущі калини, та й та не цвіла. (двічі)

По той бік гора, по той бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино моя, напій же коня ,
Із глибокої, .нової криниці з повного відра. (двічі)

І сюди гора, і сюди крута,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
О й то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино ж моя, ти напій коня,
З рубленої нової криниці, з повного відра.(двічі)

Ой відтіль гора, ой відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
Тоді будеш, коня напувати, як будеш моя...

Із-за гір, з-за гір та вилітав сокіл,
А із-за терна вилітало два.

А із-за терна та вилітало два,
Сокіл сокіла братом назива.

Ой, ти брат, сокіл та високо літав,
А скажи, брате, що ти там видав?

Ой, я там видав зелене жито,
А в зеленім житі козака вбито.

Ой, вбито, вбито та не теперечки,
Ой, проросла трава крізь реберечка.

(А над козаком три ластівочки,
Три ластівочки, три голубочки,
Де мати плаче – річечка біжить,
Де сестра плаче – криниця стоїть,
Де мила плаче – там роси нема.)

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

Ой з-за гір, з-за гір та вилітав сокіл, а з-за хутора вилітало два.

Вилітало два та й один одного братом назива:

«Ой ти, брат сокіл, та високо літав, високо літав, шо ж ти там видав?»

«Ой видав я там зелені жита, а в тому житі козака вбито.

А вбито його не теперечка, проросла трава крізь реберечка.»