По той бік гора

Ой сюди гора, а туди – друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
З новенькими ой да відерцями по водицю йшла.

«Дівчина моя, напій же коня,
З рубленої ой да криниченьки, з повного відра».

«Козаченьку мій, якби я твоя,
Взяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Ой відтіль гора, а відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, то ж не ясная,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчіною.

«Дівчіно моя, напої коня,
З рубленої новой криниченьки, з повного відра».

«Ой козаче мій, якби ж я твоя,
Узяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Ой відтіль гора, ой відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, дівчина моя,
Тоді будеш, коня напувати, як будеш моя...

По той бік гора, по цей бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчиною. (двічі)

"Дівчино моя, напої коня,
З рубленої нової криниці, з повного відра!" (двічі)

"Як будеш ти мій, буду я твоя,
Тоді буду коня й напувати з повного відра!" (двічі)

"Дівчина моя сідай на коня,
Та й поїдем у чистоє поле до мого двора.

А в мого двора нема ні кола,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла!" (двічі)

По той бік гора, по той бік друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино моя, напій же коня ,
Із глибокої, .нової криниці з повного відра. (двічі)

І сюди гора, і сюди крута,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то ж не зоря, ой то ж не ясна,
О й то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

Дівчино ж моя, ти напій коня,
З рубленої нової криниці, з повного відра.(двічі)

Ой, відтіль гора, а відтіль друга,
Проміж тими крутими гарами сходила зоря. (двічі)

Ой, то ж не зоря, ой, то ж не ясна,
То й дівчина молада, прекрасна, по ваду ішла. (двічі)

Дівчина моя, напій же коня,
З рубленої, новаї криниці, з повного відра. (двічі)

І відтіль гора, і відтіль крута,
Проміж тими крутими гарами сходила й заря. (двічі)

Ой, то ж нє заря, ой то ж нє ясна,
Ой, то ж моя малада дєвчина по ваду й пішла. (двічі)

Казак за нею як за зорею,
Сивим конем панад синім морем за дєвчинаю. (двічі)

– Дівчино мая, напаї каня,
З рубленої, чистаї криниці, з полнаго відра. (двічі)

– Козаченько мій, бо я не твая,
Тоді ж буду каня напувати, як буду твая. (двічі)

– Дівчина мая, сідай на каня,
Та й поїдем ва чістає поле до маго двара. (двічі)

А в маго двара й нема не кала,
Тільки стоїть старий кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

(Дівчино моя, чом ти не цвіла?
– Бідна була, по миру хадила – пари не найшла.)

Я в середу родилася, кажуть люди- горе.
-Не йди, дівко, за старого, бо й борода коле. (двічі)

А йди, дівко, за такого, що не має вуса.
Він на мене кивне, моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила хату, мила сіни - та й засміялася.
Вийшла мати із кімнати -та й догадалася. (двічі)

-Знаю, знаю, моя доню, чого ти смієшся,
Полюбила козаченька, та й не признаєшся. (двічі)

Птичка невеличка по полю літає, по полю літає.

По полю літає, травку розгортає, травку розгортає.

Травку розгортає, сокола й шукає, сокола й шукає.

Сокіл, ти мой ясний, друг ти мой прекрасний, друг ти мой прекрасний.

Не так ти за мною, як я за тобою, як я за тобою.

В хаті пряжу й пряла я у вечірню пору,
Раптом парубок зайшов, сів на лавці поруч. (двічі)

Став зі мною жартувать, та хіба це шкода?
Жартував він, милував на мою уроду. (двічі).

Русу косу вихваляв, устоньки веселі,
Руку взяв і обірвав нитку із куделі (двічі)

Скільки пасом і мотків я тоді напряла,
Скільки бачила (??злюбков), я й не рахувала. (двічі)