Цифровий архів фольклору

Ой у полі а криниченька же
Ой на чотирі зво(ди).

На чотирі зводи.
Ой там напували а три козаки же
Ой воронії ко(ні).

Воронії коні.
Та й ісписали, ой змалювали же
А й дівці чорнії бро(ви).

Дівці чорні брови.
Один пише та й на бумазі же,
А другий на кита(йці).

Другий на китайці.
А третий каже: "Та передайте же,
Ой дівчині-коха(нці).

Дівчині-коханці.
Нехай вона знає же,
Та й з другим не гуля(є).

3 другим не гуляє.
Ой нехай вона чує же,
З другим не ночу(є)".

Ой у полі а три дорожки різно,
Ходив козак, ой до дівчини пізно.

Ой не ходи а козаче до мене,
Буде слава ой на тебе, на мене.

Що я слави, а й слави не боюся,
З ким люблюся ой не наговорюся.

3 ким люблюся ой не наговорюся,
З ким я знаюсь а й піду повінчаюсь

Ой у полі верба, під вербою вода,
Там дівчина воду й набирала, гарная, молода. (двічі)

А козак до води, а дівча від води,
Зажди, зажди, молода дівчино, дай коню води. (двічі)

Невеликий ти пан, та напій коня сам,
Ранняя роса, а я стою боса, ніженькам холодно. (двічі)

А я скину опанчу та й ніжки завʼю,
Ой, дай боже, неділі діждати, чобіточки куплю. (двічі)

Не купуй ти мені, а купуй сам собі,
Єсть у мене рідній батько й мати, та куплять мені. (двічі)

Ой, дівчино моя, та й сідай на коня,
Та й поїдем у чистеє поле, до мого й двора. (двічі)

А у тебе нема ні кола, ні двора,
Тільки стоїть один кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Ой у полі й а криниченька же
Ой на чотирі же зво(ди).

На чотирі зводи.
Ой там напували а три козаки же
Ой воронії ко(ні).

Воронії коні.
Та й ісписали, ой змалювали же,
А й дівці чорнії же бро(ви).

Дівці чорні брови.
Один пише та й на бумазі же,
А другий на кита(йці).

Другий на китайці.
А третий каже: "Та передайте же,
Ой дівчині-коха(нці).

Дівчині-коханці.
Нехай вона знає же,
Та й з другим не гуля(є).

3 другим не гуляє.
Ой нехай вона чує же,
З другим не ночу(є)".

Ой у полі на роздолі дівка жито жала,
З рубленої криниченьки коня напувала. (двічі)

А кінь ірже, води не п’є, кінь доріжку чує,
А він чує, він видає, де Василь ночує. (двічі)

Ой ночує Василечко в густім очереті,
Кличе мати вечеряти, а Василь не чує. (двічі)

«Ой вечеряй, стара мати, коли наварила,
А я піду до дівчини, котра мені мила!. (двічі)

Ой дівчино, моя мила, шо ти наробила,
Кличе мати вечеряти – вечеря немила". (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)

Ой у полі три криниченьки,
Любив козак три дівчиноньки,
Чорнявую та білявую,
Третю руду припоганую.

Я чорняву до душі люблю,
З білявою повінчаюся,
А з рудою та поганою,
Я й навіки розпрощаюся.

Та не всії ті сади цвітуть,
Що весною розквітаються,
Не всі тії та й вінчаються,
Що любляться та кохаються.

Половина тих садів цвіте,
Половина .........
Одна й пара та вінчаються,
А другая розлучаються

Чи не я тобі не казала,
Як стояли під криницею,
Не їдь, та й не їдь у Крим по сіль,
Бо застанеш молодицею.

Любив я тебе дівчиною,
Люблю тебе молодицею,
А ще й то сім літ буду ждати,
Поки станеш й удовицею.

Ой у полі, в полі стоять два дубочки,
Ой схилилися вершки до купочки.

Ой схилилися ж вершки до купочки,
Ой там сиділо аж два голубочки.

Сиділи, сиділи, знялись, полетіли,
Ой в чистім полі на роздоллі сіли.

На роздоллі сіли та й загуркотіли,
Ой горе тому, тай нежонатому.

(А ще гірко тому, ой хто кого любить,
Та й сяде близенько, та й ще приголубить).

Ой ходить дівка понад морем, синє море грає,
Ой хоче дівка ж втопитися, море не приймає. (двічі)

Ой прийми, море, прийми, синє, ще й сира й земля,
А вже же мені надоєла жизнь моя гірка. (двічі)

Ой часто мати говорила, часто й повторяла,
"Ой не влюбляйся в городського, бо доля пропала." (двічі)

Ой не слухала отця, неньки, робила що знала,
Ой через того чорнявого в больницю попала. (двічі)

А у больниці дві сестриці, в обох карі глазки,
Ох одна пише рецептики, друга перев’язки. (двічі)

(Доктор ходить по кімнаті, у кармані руки,
За що дівка, за що красна терпить таку муку?

Доктор ходить по кімнаті, одів рукавиці,
За що дівка, за що красна лежить у больниці?)

Ой цвітьот, цвітьот да мій цвіточок,
Цвітьоть очінь харашо.

Цвітьоть очінь харашо,
Ой десь і скрився жи да мій миленькой,
Скрився очінь далєко.

Скрився очінь далєко,
Да й закувала й да й зозуленька
Понад гаєм летючи.

Понад гаєм летючи,
Да й заплакала же да дівчинонька
Постіль білу стелючи.

Постіль білу стелючи,
Да постіль моя же да пуховая,
Як на тобі твердо спать!

Як на тобі твердо спать,
Да іще ж тяжче же, да іще же важче
Миленького забувать!

Ой чиї ж то воли по горі ходили,
Ой то ж того чорнявого, що ми втрьох люби(ли). (двічі)

Одна полюбила, друга й покохала,
А третяя, чорнявая, чари готува(ла). (двічі)

Чари готувала, в гості приглашала:
"Прийди, прийди, мій миленький, та й до мене в го(сті)!". (двічі)

Як прийшов же він у хату та й сів на край столу,
Вона ж йому...

Ой чиї ж то воли поле походили,
Ой це ж того чорнявого, що ми втрьох люби(ли). (двічі)

(Чарів готувала, в хату закликала,
Зайди, зайди, мій миленький, щось маю сказати. (двічі)

Прийшов він у хати, та й сів в кінці столу,
Вона йому на тарілку цілу перепілку. (двічі)

Ой ізʼїв крилечко, та й ізʼїв стегенце,
Заболіла голівонька, пече коло серця. (двічі)

Ой я жила я сім год удовою
Та й не чула землі під собо(ю).

Превраїли превражії люди:
«Вийди заміж - добре тобі буд(е)».

А я людську воленьку ввольнила,
Вийшла заміж, головку втопи(ла).

Утопила головоньку в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

Та й не знала як з миленьким жити,
Пішла ж його раненько буди(ти).

Та й забула людей розпитати,
Як милого на йменнячко зва(ти).

«Уставай же, милий, моє милування,
Ой уже ж тобі готове вмива(ння).

Та й уже ж тобі водиця в кубочку,
Шитий рушник висить на кіло(чку).

Та й уже тобі варенички в маслі
І на столі горілочка в пля(шці)».

Як став милий з постелі вставати,
Стала мила в вікно виліта(ти).

«Ой як же ти, мила, та й норови знала,
Шо й од мене в вікно й виліта(ла)».

«Ой я ж, милий, твоїх норовів не знала,
Мені твоя матінка сказа(ла).

Шо я твоїй ненці головоньку й ськала,
А вона мені всю правду сказа(ла):

«Шо й у мене син – червона калина,
Будеш, доню, синя як ожи(на)».

Ой як їхав козаченько ж до дівчини в гості,
Провалився кінь вороний на дубовім мості. (двічі)

Як став же він потопати, хвиля шапку збила,
Молодая дівчинонька бистру річку брела. (двічі)

Брела річку, брела бистру понад берегами,
Та й зустріла риболовців з трьома неводами. (двічі)

"Ой ви хлопці-риболовці, ввольніть мою волю,
Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю!" (двічі)

А хлопчики молоденькі воленьку ввольнили,
Розкинули тонкий невід, милого зловили. (двічі)

Тягнуть, тягнуть миленького , вода з рота ллється,
Стоїть мила на бережку, як рибонька б'ється. (двічі)

Ой як приїхав мій миленький з поля же,
Та й прив'язав коня до забора.

Ой та й прив'язав коня до забора же,
Сам заплакав край коника стоя:

"Ой нещаслива нам, коню, дорога же,
Засватана дівчинонька моя.

Ой коли б швидше вечора діждати й,
Пошлю людей дівчину сватати.

Ой пошлю людей дівчину сватати же,
А сам стану під вікном слухати.

Ой а сам стану під вікном слухати же,
А що буде дівчина казати".

Ой а дівчина по світлоньці ходить,
Вона свої білі ручки ломить.

Ой як сяду край віконця й протів ясного сонця,
Протів ясного сонця й виглядати чорноморця.

Чорноморець з поля їде, шестеро коней веде,
На сьомому вороному й у жупані голубому.

На сьомому вороному й у жупані голубому,
Не поїхав він додому, а поїхав...

Став він коней напувати, стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорноморець став втопати.

Чорноморець потопає та й на милую гукає:
"Рятуй, рятуй, моя мила, коли вірно любила!".

"Ой рада б я рятувати, так не вмію я плавати!",
"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!".

"Біжи, мила, хоч по люди, може жаль кому буде!",
Поки люди ізійшлися, чорноморець утопився.

Ой як сяду край стола,
Гей, ой як сяду край стола, повечеряю сама.

Повечеряю й сама,
Гей, повечеряю сама, коли милого й нема.

А мій милий на Дону,
Гей, а мій милий на Дону, я й до нього й полину.

Кругом Дона й обійшла,
Гей, кругом Дону й обійшла, миленького й не знайшла.

Тільки знайшла й калину,
Гей, тільки знайшла калину, під калиной могилу.

На могилу я впала,
Гей, на могилу я впала, гірко плакать почала.

Вставай, милий, не лежи,
Гей, вставай, милий, не лежи, ой дорожку покажи.

З ким ти, мила, з ким ти йшла?
Гей, з ким ти, мила, з ким ти йшла, що могилу ту знайшла?

Ой, горе-горе, е,
Горе-горе та й хто кого любе,
Ой кого любе.

Ой хто кого любе, е,
Іще горе хто з ким розстається,
Ой розстається.

Хто з ким розстайоться, е,
Розстайоться трава з ковилою,
Ой з ковилою.

Трава з ковилою, е,
Трава з ковилою, парень з дівчиною,
Ой з дівчиною.

Парень з дівчиною, е,
Парень з дівчиною, з душой дарагою,
Ой з дарагою.

З душой дарагою, е,
Як піду я на нову конюшню,
Ой на конюшню.

На нову конюшню, е,
Запряжу я коня вараного,
Ой вараного.

Коня вараного, е,
Коня вараного та ще й біланого,
Ой біланого.

Та ще й біланого, е,
Та й поїду до милої в гості,
До милої в гості.

Ой, не пой, не пой, соловеюшко,
Ой, у моєму зельонім саду.

Ой, у моєму зельонім саду,
Ой, бо й так тошно мені, молодцу.

Ой, бо й так тошно мені, молодцу,
Ой, через дівку-розкрасавицю.

Ой, через дівку-розкрасавицю,
Ой, шо не схотіла зо мною гулять.

Ой, шо не схотіла зо мною гулять,
Ой, розпродала свій сад-виноград.

Ой, розпродала свій сад-виноград,
Ой, не дорого – за сто п’ятдесят.

(Ой не дорого – за сто п’ятдесят,
Шо я в батька по волі хожу,
А в матінки в пеленах лежу.
А русу косу та й за тисячу,
А за красу й ціни не зложу.)