Цифровий архів фольклору

Чого, соловейко, смутной, ні пойош?
Та й співів би я песню, й голоса нема.

Співав би я пісню, й голосу нема,
Та й золотая клєтка, та суше соловʼя.

Золотая клєтка сушить соловʼя,
Та й молода дівчина та й по саду гуля.

Молода дівчина по саду гуля,
Та й десь вколола й ножку, та й зробилась больна.

Уколола ножку, зробилась больна,
Та кричала й гукала, та й дайте доктора.

(Кричала гукала, дайте доктора,
Приїжджає доктор, козак молодой.

Питає дівчину, чим дівка больна?
"Болять й ручки-ножки, болить голова."

"Брешеш ти, дівчино, брешеш дорога,
Мабуть ти, дівчино, сина зродила.")

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Недалеко милий оре,
Ой там за лісочком.

Ой там за лісочком,
Сушив-крушив парень дівку,
Своїм голосочком.

Своїм голосочком,
Не я тебе зсушив, скружив,
Ти сама сов’яла.

Ти сама сов’яла ж і,
А я тебе ж тричі сватав,
Ти все й одказала.

Ти все й одказала,
Ой дівчино, гордівнице,
Гордуєш ти мною.

Гордуєш ти мною,
Буде твоє ж гордування,
Все перед тобою.

Все передо мною,
Буде твоя руса коса,
В мене під ногою.

В мене під ногою,
Шуміть буде нагайочка,
Та й над головою.

Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона калина ж,
Шо й у лузі та ще при березі,
Черво… червона кали(на).

Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого сина ж,
Породила ж молода дівчина,
Харо… харошого си(на).

Вона ж його ж, його й породила,
В зеле… зеленій діброві ж,
Вона його ж, його й породила,
В зеле… зеленій дібро(ві).

Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні долі ж,
Та й не дала ж йому й молодому,
Не ща… ні щастя ні до(лі).

Тільки ж дала йому й молодому,
Біле личко, чорні брови ж,
Тільки ж дала ж йому й молодому,
Біле личко, чорні бро(ви).

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Ні допити, ні доїсти, ні сісти відпочи(ти).

Ой матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я неприви(шня).

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)

Ненько моя, вишня, чи я в тебе лишня?
Що ти мене туди дала, де я неприви(шня).

Не дай Боже, моя ненько, в строку я пролежу,
Дасте моїм подруженькам проносить оде(жу).

Та лучче я, доню моя, по тину розкину,
Тяжко, важко дивитися на чужу дити(ну).

Та й нема гірш нікому жи, та як тій…, як тій сироти(ні). (двічі)

Та й ніхто не пригорне жи, та й при ли..., при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне жи батько жи, та й не при..., не пригорне ма(ти). (двічі)

Та й тільки той пригорне жи, та й що й ду..., що й думає жи бра(ти). (двічі)

Ой з-за гори, гори та й буйний вітер віє,
Ой том удівонька та пшениченьку сіє. (двічі)

Ой сіяла-сіяла та й стала волочити,
А, заволочивши, стала Бога просити. (двічі)

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й пита(є).

Спитай, мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя та й на морі ночу(є).

Сіре вутя та й на морі ночує,
Ой воно ж моє та й все горечко чу(є).

Канарейка моя, й канарейка же,
Канареєчка же ти моя.

Канареєчка ж моя,
Й почему ж ти, моя й канарейка же,
Не втішаєш солов’я?

Не втішаєш солов’я,
Ой рада б я його й утішати же,
Так недоленька же та й моя.

Ой горе жити лебедику самому,
Що поросло біле пір’я по йому.

Що поросло біле пір’я по йому,
То ж не пір’я, то дівочая краса.

Чого в дівки незаплетена коса?
Либонь дівка на вулицю ходила.

Либонь дівка на вулицю ходила,
Либонь дівка мале дитя родила.

А зродивши, в китаєчку поклала
І на Дунай-річку однесла:

«Пливи, пливи, моє дитя, за водой,
А я піду вслід, плачучи за тобой.

Пливи, пливи, моє дитя, ріками,
А я піду в сад гуляти з дівками».

О матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна).

Ой матінко-зірко, як у строці гірко,
Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся).

Бо я всіх боюся,
Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че).

То й не ворон кряче,
А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че).

Та й за мною плаче,
Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же).

Щось у лісі туже,
Ой то ж моя рідна ненька робити не зду(жа).

Робити не здужа,
Ой хіба ж ти, моя ненько, води не носи(ла)?

Води не носила,
Чом ти мене маленькою та й не притопи(ла)?

Та й не притопила,
Ой хіба ж ти, моя ненько, грядок не копа(ла)?

Грядок не копала,
Чо ж ти мене маленькою та й не прикопала?

Та й не прикопала,
Як піду я понад яром та й гляну в прова(лля).

Та й гляну в провалля,
Чужим діткам життя гарне, а мені горюва(ння).

Чи я в тебе, ненько моя, чи я в тебе лишня?
Що ти мене сюди дала, де я й не приви(шня).

Чи я в тебе, моя ненько, весь хліб переїла?
Що ти мене сюди дала, де я й не хоті(ла).

Ой не видно Чернещини, тіки видно верби,
Туди мою головоньку щовечіра ве(рне).

(Ой не видно Чернещини, тіко видно димарі,
Уже мої брати, сестри посвітили хвонарі.

Ой не видно Чернещини, тіки видно хати
Уже мої брати, сестри полягали спати).

Ой піду я понад лісом, щось у лісі туже,
А то ж моя стара ненька робити незду(жа).

Ой піду я ж понад лісом, щось у лісі плаче,
А то моя стара ненька робити не ба(че).

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Куди хилять, то й хилюся, бо я всих бою(ся). (двічі)

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Що ти мене туди дала, де я не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Хіба ж тоді твоя буду, як строку добу(ду) .(двічі)

Ой вийду на гору та й гукну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою до(лю).(двічі)

Варила, варила, небагато трошки,
Нема ж тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки). (двічі)

Ой матінко-зоре, яке мені горе,
Не доїсти, не допити, ні сісти спочи(ти). (двічі)

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).

Та й стояв явір ой над водою, на воду схилився,
Та й на козака ой незгодонька, козак зажурився. (двічі)

Ой не хилися, ой ти, яворе, ще ж ти зелененький,
Ой не журися, ой козаченько, ти ще молоденький. (двічі)

Та ой як мені не хилитися? Вода корінь....

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Ой тепер я того пана, що в завдаток да(на).

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За сльозами дрібненькими стежечки не ба(чу).

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди, мамо, подивися, як я тут горю(ю).