Цифровий архів фольклору

Долина широка, калина висока,
Аж до долу гілля гнеться. (двічі)

Під той калиною, під той червоною,
Стояв козак з дівчиною. (двічі)

А дівчина плаче ше й гірко ридає,
Свою долю проклинає. (двічі)

Якби знала долю, якби ж знала долю,
Не стояла б я з тобою. (двічі)

Простояла щастя, простояла долю,
Дівчиною молодою. (двічі)

Ой ти, дівко, благородна,
Не лягай спать з дворянином - будеш добра. (двічі)

Бо дворянин пізно ходить,
Не й одную же дівчиноньку же з ума зводить. (двічі)

Ізвів одну, звів другую,
Шей на мене же нахвалявся же, молодую. (двічі)

Хіба вже я дурна була,
Шо він мене же ізвів з ума же, я й не чула. (двічі)

Ізвів з ума, сів на коня:
"Зоставайся же, дівчинонько, же тепер сама". (двічі)

"Не сама я зосталася,
Ше й у лузі же калинонька же розцвілася. (двічі)

Шо й у лузі на долині
Колихала же дівчинонька же дві дитині. (двічі)

Колихала та й плакала:
"Ой чого ж я же отця, неньки же не слухала. (двічі)

Послухала дворянина,
Тепер моя же головонька же нещаслива". (двічі)

Ой у лузі на терночку
Колихала же дівчинонька же сина й дочку. (двічі)

На горі берьоза, ой на горі кудрява,
Ой хто йде, не минає, берьозу лама(є). (двічі)

Хто йде, не минає – березу ламає,
Ой горе тому жити, шо жінки не ма(є). (двічі)

Горе тому жити, шо жінки не має,
А й а ще найгіркіше, хто дві-три коха(є). (двічі)

Вийду за ворота – травка зеленіє,
Ой за хорошим мужом жінка молоді(є). (двічі)

За хорошим мужом жінка молодіє,
За розсукиним сином з личенька марні(є). (двічі)

Ой у полі та й криниченька, ой,
Ой у полі та й криниченька,
Там холодна та й водиче(нька).

Ой там улан коня напуває, ой,
Ой там улан коня напуває,
Красна дівка воду підли(ває).

Красна дівка воду підливає, ой,
Красна дівка воду підливає,
Із уланом та й розмовля(є).

Ой, поїдьмо, дівчинонько, з нами, ой,
Ой, поїдьмо, дівчинонько, з нами,
З молодими ой да улана(ми).

Дурна була та й послухала, ой,
Дурна була та й послухала,
З уланами та й поїха(ла).

Проїхали вони чисте поле, ой,
Проїхали вони чисте поле,
Проїхали вони ще й дру(ге).

На третєє стали повертати, ой,
Ой, на третєє стали повертати,
Стала дівка улана пита(ти).

(Ой, де ж твої сади зеленії,
Ой, де ж твої дома кам’янії?
Годі, дівко, про сади питати,
Стели постіль та лягаймо спати.)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Ой зелений дубочок та на яр похилився,
Молодий козаче, чого зажурився,
Молодий козаче, чого зажурився?

Молодий козаче, та чого зажурився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився,
Чи воли пристали чи з дорожки збився?

Воли не пристали та з доріжки не збився,
Помер рідний батько, я ще й не женився,
Помер рідний батько, я ще й не женився.

Та пора ж мене, мати, та пора женити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити,
Прийде темна нічка – ні з ким говорити.

Ой, на тобі, сину, рубля золотого,
Купи собі, сину, коня вороного,
Купи собі, сину, коня вороного.

Купи собі, сину, коня вороного,
Постав у станочок, говори до його,
Постав у станочок, говори до його.

(Говорю я нічку, говорю я другу,
На третюю нічку кінь мій не говоре,
До сирої землі кінь головку клоне.
Ой, коню, мій коню, коню вороненький,
Чим я тобі тяжкий, чим я тобі важкий?
Ти мені не тяжкий, ти мені не важкий,
Тяжка твоя доля парня молодого.
Їдеш через поле, та й не напасаєш,
Їдеш через річку, та й не напуваєш,
Їдеш до дівчини, та й не рознуздаєш.)

Чи ти береза в печі не була
В печі не була та й не горіла?

Я в печі була, ясно горіла,
Свекруха лиха огонь залила.

Свекруха лиха огонь залила,
Шоб я, молода, не вечеряла.

Шоб я молода не вечеряла,
Не вечерявши спатоньки лягла.

Заснула я сон, як місяць зійшов,
Заснула другий, як милий прийшов.

А милий прийшов, в вікно стукає,
В вікно стукає, милу гукає.

Чи ти, мила, спиш, а чи так лежиш,
Що ж до мене ти та й не говориш?

(Я, милий, не сплю, думу думаю:
З ким я, молода, віку доживу.
Доживеш, мила, віку ти сама,
Бо у мене є Галочка друга,
Галочка друга, дитина мала.)

Як піду я в сад зелений, наламаю лому,
Вже минає два годочки, як по.., ой, як поїхав з до(му),
Вже минає два годочки, як по.., ой, як поїхав з до(му).

А в чужій сторононьці ні батька, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, ой, поють соловей(ки),
Тільки в саду вишневому поють, ой, поють соловей(ки).

Пойте, пойте, соловейки, всими голосами,
А я сяду та й заплачу дрібни.., ой, дрібними сльоза(ми),
А я сяду та й заплачу дрібни.., ой, дрібними сльоза(ми).

Зелений дубочок та й на яр похилився,
А й молодий козаче, ой чого зажурився?

Молодий козаче, а чого зажурився?
Та й чи воли пристали, ой чи з дорожки збився?

Чи воли пристали, чи з дороги збився?
Та й воли не пристали, та й з дорожки не збився.

(Того зажурився, що біз долі вродився,
Та як піду я в поле, та й шукать свою долю.

Як піду я в поле, в поле долиною,
Та й пошукаю свою щастя-долю.

Не найшов я долі, знайшов синє море,
Та й в тім синєм морі...)

Ой у неділю рано синє море грало,
Ой виряжала мати дочку в чужу стороно(чку).

В чужу стороночку, між чужії люди:
"Ой хто ж тебе, дитя моє, там жаліти бу(де)?".

"Пожаліють, ненько моя, та й чужії люди,
Робитиму, годитиму, добре мені бу(де).

Ой робила, робила, робота немила,
Кажуть люди ше й говорять: "Сирота ліни(ва)".

Ой ти думаєш, ненько моя, шо я тут паную,
Прийди, ненько, подивися, як я тут горю(ю).

Ти думаєш, ненько моя, шо я тут не плачу,
За дрібними слізоньками стежечки не ба(чу).

Ой зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи-пливи з рози квітка аж до мого ро(ду).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й стала жури(ться).

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала потопати,
Ждала, ждала мати дочку, стала помира(ти).

Розлилися води на чотирі броди,
Приїзжає дочка в гості через чотири го(ди).

Старша доїзжає менша зустрічає:
"Чи ти чула, моя сестро, в нас неньки нема(є)".

"Ой чого ж ти, сестро моя, письом не писала,
Поки ненька ріднесенька в постелі лежа(ла)?".

"Ой того ж я, моя сестро, письом не писала,
Шо в тій чужій сторононьці та й не горюва(ла)".

"А я б тоскувала-перетоскувала,
Ой може б я свою неньку в постелі заста(ла).

Не застала б я в постелі, застала б на лавці,
Розказала б своє горе своїй рідній ма(мці)!".

Зеленая ой дібрівонька, (двічі)
У три ряди же та й посаже(на).

У три ряди ой посажена,
У три ряди же та й посажена,
Нам дорожка же та й указа(на).

На дорожкє ой явір стоїть,
На дорожкє же та явір стоїть,
Під явором та й козак ле(жить).

Под явором та й козак лежить, (двічі)
В правой ручкє же та й коня де(ржить).

А лівою ой воду бере,
А лівою же та й воду бере,
На серденько же ой полива(є).

На серденько ой поливає, (двічі)
До серденька ой промовля(є):

«Серце моє ой скорблящеє, (двічі)
Тіло моє ой трудяще(є).

Надумало ой помирати (двічі)
Та й нікому ой похова(ти).

Якби в мене ой батьки були, (двічі)
Вони б мене ой схорони(ли).

Якби в мене ой сестри були, (двічі)
Вони б мене та й обтужи(ли).

Якби в мене ой брати були, (двічі)
Вони б мене в могилу пусти(ли)».

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Летить галка через балку та й летючи кряче,
Молодая дівчинонька ходить гаєм плаче. (двічі)

Не пускає її мати рано до криниці,
Ні жита жать, ні льону брать, ні на вечорниці. (двічі)

Раз у вечері пізненько, як мати заснула,
Вийшла слухать соловейка, мов з роду й не чула. (двічі)

Як слухала соловейка, дивилася в воду,
Тяжко, тяжко, мамо… важко, важко, мамо… нащо дала вроду? (двічі)

Усе дала, усе дала, долі дать - не дала,
Дала, дала личко, дала, дала брови...

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

Ой давно, давно я в батька була,
Ще й не як давно, уже три года.

Уже три года, вже й дороженька,
Терном заросла.

Ой терном, терном, ще й шипшиною,
Я в батька була ще й дівчиною.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Куди летіла - травка й шуміла.

Куди летіла - травка й шуміла,
Де спочивала - криниця стала.

Ой йдіть, таточку, на порадочку,
А й скажу, таточку, усю правдочку.

Вчора звечіра мене свекор бив,
Ой побив-побив, ще й ...

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди не пошлють, швидко й справиться.

На поріг ступа - й усміхається.
А в хату й увійде - діла питається.

А в хату ввійде - діла питається,
Вишитим рукавом утирається.

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди й не пошлють, швидко й справиться.

Із-за гори а й вітрець повіває,
Мати дочку та й про життя пита(є).

Спитай, мати, ой сірого ой утяти же,
Сіре й утя та й на морі ночу(є).

Воно ж мале а й на морі ой ночує,
Воно ж моє та все горенько чу(є).

Перве горе - а й дитина ой малая,
Друге горе - ой свекруха лиха(я).

Друге горе - ой свекруха ой лихая,
Третє горе - та й мой милой ревни(вій).

Що він їде а й у поле й орати,
Мене бере та й волів ой поганя(ти).

Ой гей, воли, а й сірі, половії,
Де ділися та й літа й молодії?

Ой орьол, ти й орьол, сизокрилий орьол,
Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой? (двічі)

Чи літав ти, й орьол, на Вкраїнушку дамой,
Ой чи бачив ой ту дівчину, котра журиться за мной? (двічі)

Котра журиться, ще й печалиться,
І за мною, серденям, побивається. (двічі)

В мене батько, як цвіт, зав'язав мені мені світ,
А матуся, як зоря, та й рано заміж оддала. (двічі).

Рано заміж оддала,
У великую сім'ю та й у чужую сторону. (двічі)

(А велика сім'я вся вечерять сіда,
А мене молоду посилають по воду.

А я по воду йшла, усміхалася,
А з водою ішла, прислухалася.)

Щось у хаті гомонить, мати сину говорить:
"Чом горілочки не п'єш, чом ти жіночки не б'єш?" (двічі)

(Як горілочки пить, то головка болить.
Нащо жіночку бить? вона вміє все робить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить.)

Ой галечки та чубашечки ой круту гору вкрили да,
Ей, ой, раз да два люлі-люлі, ой круту й гору вкрили.

Молоденькі та й некрутики ой жалю наробили да,
Ей, ой, раз да два люлі-люлі, ой жалю наробили.

(Ой не так жалю, ой не так жалю, ох і як поговору да,
Ей, ой, раз да два люлі-люлі, ох і як поговору.)

Ще ж на тую та дівчиноньку, а й що чорнії брови да,
Ей, ой, раз да два люлі-люлі, та й що чорнії брови.

Ой походжено, та поброджено,
А й коло моря кіньми.

Коло моря кіньми,
Ой то не кіньми, та то не кіньми,
А й журавочка з дітьми.

Журавочка з дітьми,
Ой журав грає, та журав грає,
А журавочка скаче.

Журавочка скаче,
Ой дурна дєвка та нерозумна,
Що за козаком плаче.

За козаком плаче,
Ой не плач, дєвка, та не плач, красна,
Бо яка ти й нещасна.

Яка ти нещасна,
Ой нема щастя, та нема долі,
А й нема перестану.

(Сватай мене, козаченьку,
Не вводь серце в славу!

Не я тебе, дівчинонько,
У славоньку воджу,
Сама ти, дівчинонька,
По славоньці ходиш,
Не раненько, а пізненько,
А з вулиці ходиш!)

Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний,
Ой чом на тобі, гаю, ой листячка ой нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто письма пи(ше). (двічі)

Часто письма й пише, у письмах питає,
Ой чи привикла, сестро, ой у чужому кра(ї)? (двічі)

Не привикла, брате, треба й привикати,
А й у розкошах зросла, а й треба горе зна(ти). (двічі)

Пусти ж мене, милий, до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой до рідного ро(ду). (двічі)

Не пущу я, мила, до броду по воду,
А бо ти там розкажеш а й про свою незго(ду). (двічі)

(Як будуть питати, то буду мовчати,
Як обіллють сльози, то вийду я з хати.)