Ой гаю, мій гаю, гаю непроглядний

Ой гаю, мій гаю, гаю, гаю зелененький,
Чом на тобі, гаю, листячка нема(є)?

Листя, листячка немає, вітрець, вітрець не колише,
Шо брат до сестриці часто пісьма пи(ше).

Часто, часто пісьма пише, а в пі…, а в пісьмах питає:
«Чи привикла, сестро, у чужому кра(ю)?».

«Хоч привикла-не привикла – треба, треба привикати,
Бо в чужому краю ніде неньки взя(ти).

Ніде, ніде неньки взяти, ані, ані змалювати,
Маляри хароші, забрали всі гро(ші).

Забра..., забрали всі гроші,
Та й нарисували личко, чорні бро(ви)».

Ой гаю, мій гаю, зелений розмаю,
Ой чом на тобі, гаю, ой листя-, листячка нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто. часто пісьма пи(ше). (двічі)

Часто пісьма пише, а в пісьмах питає,
"Ой чи привикла, сестро, ой у чу-, у чужому кра(ю)?" (двічі)

О йхоч не привикла, треба привикати,
Ой коли нещасливу ой споро-, спородила ма(ти). (двічі)

Спородила мати в зеленому просі,
Ой горювала змалку, ой горю-, горюю я й до(сі). (двічі)

Ой гаю, мій гаю, густий – не прогляну,
Шо й на тобі, гаю ж, ой ні вітру нема(є). (двічі)

Та шо вітер не віє, гілля й не колише,
Шо брат до сестриці ж ой часто пісьма пи(ше). (двічі)

Шо він пише, пише, часто й одсилає:
«Чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ю)?» (двічі)

«Хоч я й не привикла, треба привикати,
Я в розкоші зросла ж, ой треба й горе зна(ти)». (двічі)

Ой, гаю, ти гаю, густий – ни прогляну,
Чом на тобі, дубе, ой листя-, листячка нема?

А листячка немає, вітер ни колише,
Що брат до сестриці, ой рідко, рідко пісьма пиш(е).

А він пише-пише, в пісьмі він питає:
ー Чи привикла, сестро, ой у чу-, й у чужому кра(ї)?

Ой привикла, ни привикла – буду привикати,
Я в розкошах жила, ой треба, треба горе знат(и).

А пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, ой до рі-, до рідного ро(ду).

А не пустю ж я, мила, до броду по воду,
Бо ти вси, ой, накажиш та й своє-, та й своєму род(у).

А бодай же, мій милий, гадина сучала,
Щоб я своєму роду правди, правди не сказала.

Ой гаю, мій гаю, та гаю зелененький,
Ой чом на тобі, гаю ж, ой листячка й нема?

Листячка немає та вітрець не колише,
Ой що брат до сестриці ой часто ж пісьма пи(ше).

Що він пише, пише, а в пісьмах питає:
«Ой чи привикла, сестро ж, ой у чужому кра(ї)?».

«Ой хоч я не привикла, та треба й привикати,
Бо я в розкоші зросла, ой треба ж і горе знать».

«Пусти ж мене, милий, та до броду по воду,
Ой до броду по воду, ой одвідати ро(ду)».

«Не пущу й до броду, не пущу й до роду,
Бо ти все розкажеш ой про свою незго(ду)».

«Як будуть питати – я буду мовчати,
Як обіллють сльози, то я й вийду із хати». (двічі)

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, ай листячка нема(є)? (двічі)

Листячка немає, вітер не колише,
Шо брат до сестриці ай часто же пісьма пи(ше). (двічі)

А він пише, а в письмах питає,
“Чи привикла, сестро же, ай у чужому кра(ї)? (двічі)

“А я й не привикла, треба привикати,
Чужі поля жала же, ай чужі же скрині дба(ла). (двічі)

Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла,
Ой того ж я, брати, ой така же стара ста(ла).

Ой гаю, мій гаю, густий непроглядний,
Чом на тобі, гаю, а й листячка нема(є)? (двічі)

Ой давно, давно я в батька була,
Ще й не як давно, уже три года.

Уже три года, вже й дороженька,
Терном заросла.

Ой терном, терном, ще й шипшиною,
Я в батька була ще й дівчиною.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Куди летіла - травка й шуміла.

Куди летіла - травка й шуміла,
Де спочивала - криниця стала.

Ой йдіть, таточку, на порадочку,
А й скажу, таточку, усю правдочку.

Вчора звечіра мене свекор бив,
Ой побив-побив, ще й ...

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди не пошлють, швидко й справиться.

На поріг ступа - й усміхається.
А в хату й увійде - діла питається.

А в хату ввійде - діла питається,
Вишитим рукавом утирається.

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди й не пошлють, швидко й справиться.

Калина висока, долина глибока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

А під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче та дрібними ридає, свою долю проклинає. (двічі)

Та якби ж була я оце знала, та не йшла заміж, та гуляла,
Гуляла б я в батька та в своєї матусі дівчиною молодою. (двічі)

А й заміж піти, треба знати, пізно лягти, рано встати,
Було в мене личко, та ще й чорнії брови, осталися гіркі сльози. (двічі)

Із-за гори а й вітрець повіває,
Мати дочку та й про життя пита(є).

Спитай, мати, ой сірого ой утяти же,
Сіре й утя та й на морі ночу(є).

Воно ж мале а й на морі ой ночує,
Воно ж моє та все горенько чу(є).

Перве горе - а й дитина ой малая,
Друге горе - ой свекруха лиха(я).

Друге горе - ой свекруха ой лихая,
Третє горе - та й мой милой ревни(вій).

Що він їде а й у поле й орати,
Мене бере та й волів ой поганя(ти).

Ой гей, воли, а й сірі, половії,
Де ділися та й літа й молодії?