Цифровий архів фольклору

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)

Ой ви, кумушки, ви, голубушки,
Ой підіть приведіть главного доктора. (двічі)

Главного доктора, ще й прохвесора,
Пусть он осмотріт, падлєц, шо на моїм серцю є. (двічі)

А на моїм серцю кров запечоная,
Кров запечоная, з милим розлученая. (двічі)

Розлучила нас злая неволюшка,
Злая неволюшка, свекорко-свекрушечка. (двічі)

Всі обідають, всі обідають,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як по воду ішла - усміхалася,
А з водою ішла - горко наплакалася. (двічі)

А з водою йшла - горко наплакалася,
Під застільне вікно тихо прислухалася. (двічі)

Чи не б'ється сім'я, чи не лається?
А свекруха лиха бить нахваляється. (двічі)

«І не бийте її, і не лайте її,
Бо вона молода — научайте її». (двічі)

Зацветала вишенья й алыми ж да цветами,
Ох ляли лё-, ох и лёли, алыми же да цвета(ми).

Алыми да й усяками, да всё ж разным цветом,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да всё ж разным цве(том).

Опадала вишенья, да все ж трёми да зарями,
Ох ляли лё-, ох и лёли, все ж трёми да заря(ми).

Было б табе сидеть в батюшки, всё же тихо да и смирно,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всё же тихо да и смирно.

Золотыми ключиками, да в них звонко же да звонить,
Ох ляли лё-, ох и лёли, да в них звонко ж да звонить.

Мы ж табе да вот, Марьюшка, всю правду да сказали,
Ох ляли лё-, ох и лёли, всю ж правду да сказали.

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)

Ой зіма, зіма, ти холодная,
Та й не зморозь мєня, та й ще й мого коня.

З походу йдучи, коня ведучи,
Ой, та й коня ведучи, ой зброю несучи.

Зброя ти моя, зброя ясная,
Ой, та й доля ти моя, ой рознещасная.

Як жена мужа зненавиділа,
Ой, та й повела й у сад, та й зарізала.

Не зарізала, та й замучила,
Ой, та й протів серденька та й не влучила.

(Прийшла додому, сіла за столом,
Пише пером, каже словом.

Горе, Боже, з таким мужем жить,
А ще гірше, як такого нєт.

Ой піду я в сад, та й візьму назад,
Уставай, милой, та й ходім домой.

Бо уже ж ти в саду та й належався,
Різних пташечок та й наслухавася.
Красних яблучок та й накушався.)

Ой давно, давно я в батька була,
Ще й не як давно, уже три года.

Уже три года, вже й дороженька,
Терном заросла.

Ой терном, терном, ще й шипшиною,
Я в батька була ще й дівчиною.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Куди летіла - травка й шуміла.

Куди летіла - травка й шуміла,
Де спочивала - криниця стала.

Ой йдіть, таточку, на порадочку,
А й скажу, таточку, усю правдочку.

Вчора звечіра мене свекор бив,
Ой побив-побив, ще й ...

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди не пошлють, швидко й справиться.

На поріг ступа - й усміхається.
А в хату й увійде - діла питається.

А в хату ввійде - діла питається,
Вишитим рукавом утирається.

Ой добре, братця, чуже дитя бить,
Воно ні лається, ні змогається,
Куди й не пошлють, швидко й справиться.

Калина висока, долина глибока, аж додолу гілля гнеться. (двічі)

А під тією калиною стояв козак з дівчиною,
Дівчинонька плаче та дрібними ридає, свою долю проклинає. (двічі)

Та якби ж була я оце знала, та не йшла заміж, та гуляла,
Гуляла б я в батька та в своєї матусі дівчиною молодою. (двічі)

А й заміж піти, треба знати, пізно лягти, рано встати,
Було в мене личко, та ще й чорнії брови, осталися гіркі сльози. (двічі)

Ой кумушки, вы голубушки, напоили ж вы меня,
Е, ох лёли, да лелёшаньки ж , напоили ж вы меня,

Под сосоною зеляною положили спать меня,
Е,ох лёли, да лелёшаньки, положили спать меня,

Сосёнушка моя зеляная, не шатайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не шатайся надо мной.

Не шатайся надо мной, не шатайся надо мной,
над моею головой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, над моею головой.

Родимой мой, сударь-батюшка, не наругайся надо мной,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, не наругайся надо мной.

Будеш ругать, будешь бить, буду больша любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, буду больша любить.

Буду больша любить, буду больша любить,
Во царёв шинок ходить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, во царёв шинок ходить.

Во царёв шинок ходить, целовальничков любить,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, целовальничков любить.

Целовальничек ти мой, раздушочек дорогой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, раздушочек дорогой.

Раздушочек дорогой, раздушочек дорогой,
Давяди Доню домой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, давяди Доню домой.

Давяди Доню домой, Давяди Доню домой,
До горенки ж до новой,
Е, ох лёли, да лелёшаньки, до горенки до новой.

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Із-за гори та й вітер повіває,
Мати же дочку же, ой, про життя пита(є).

Вона мати, ой, про життя питає,
Спитай, мати же, ой, сірого вутя(ти).

Спитай, мати, ой, сірого й вутяти,
Сіре же вутя же, ой, на морі ночу(є).

Сіре вутя, ой, на морі ночує,
Воно же моє же ой, все горечко чу(є).

(Перве горе – свекруха лиха,
Друге горе – дитина мала,
Третє горе - мой милий ревнивий,
Їде у поле орати,
Бере мене волів поганяти.
Ой соб, воли, цабе, сірі, ой цабе, половії,

.....).

Налетіли журавлі, (двічі)
Сіли-впали на ріллі. (двічі)

Де журавель походив, (двічі)
То там кукіль уродив. (двічі)

Де журавка ходила, (двічі)
Там пшениця вродила. (двічі)

Лучча жінка первая, (двічі)
А ніж тая другая. (двічі)

Шо з первою діток мав, (двічі)
А з другою розігнав. (двічі)

Ходить батько по двору, (двічі)
Кличе діток додому. (двічі)

«Ідіть, дітки, додому,(двічі)
Не буде вам розгону». (двічі)

«Живи, батьку, тепер сам, (двічі)
Коли другу жінку взяв. (двічі)

А ми будем ходити, (двічі)
Чужим батькам годити. (двічі)

А ми будем зароблять (двічі)
І матінку вспоминать». (двічі)

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)

Та дуб зелений, та дуб зелений,
Ще й біла берьоза, ще й біла берьоза.

А з під тієї та й берьозоньки, ай з під тієї та й берьозоньки
А й вода протікає, та й вода протікає.

Ой там козак та й молоденький, а й ой там козак та й молоденький,
Ой коня напуває, коня напуває.

А й не пий, коню, та тієї ж води, а й не пий, коню, та тієї ж води,
Ой вода ключовая, ой вода ключовая.

Не бий, козак, та своєї жінки, а й не бий козак, та своєї жінки,
Та жінка молодая, та жінка молодая.

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Як приїхав братік ой до сестриці в гості же,
Та й і прив'язав коня на новім помо(сті).

Ой стій же ти, коню, ой не тупай ногою же,
Та й поки поговорю з рідною ж сестро(ю).

Сестро ж, моя сестро, ой перепіличенько же,
Та й де ділося твоє білеє личе(нько)?

(Постаріла, брате, все думки та гадки,
А що і до того страшного достатку.

Синів не женила, дочок не давала,
За малеє врем'я сама стара стала.)

Мене мати, як зоря. рано заміж віддала,
Мене батько, як світ, завʼязав мені світ. - двічі.

У велику сімʼю та в чужую сторону - двічі.

А в великій сімʼї довго звечерять сидять.
А мене, молоду, посилають по воду.

Чумак водку п'є, в нього гроші є,
Ой за ним, за ним його рідна мати дрібні сльози ллє. (двічі)

Ой синочок мій, дитино моя,
Ой бросай, бросай горілочку ж пити, бо проп'єш коня. (двічі)

Ой мати моя, ой не брошу я,
Ой я й не брошу же горілочку пити, бо солодкая. (двічі)

Ой синочок мій, дитино моя,
Ой бросай, бросай вдовицю любити, бо зведе з ума. (двічі)

Ой мамо моя, та й не брошу я,
Я не брошу вдовиці любити, бо красивая. (двічі)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.