Цифровий архів фольклору

Тече річечка невеличечка, схочу – перескочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу,
Віддай же мене, моя матінько, за кого я схочу.

Як віддавала, наказувала в гості не ходити,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати,
А якщо прийдеш, моя донечко, то й вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другий, третій не зтерпіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла,
Перетворилась в сиву зозулю, знялась, полетіла.

Гаєм летіла, гілля ламала сизими крилами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами,
Гаєм летіла, землю кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в гай та й сіла на край, та й стала кувати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати,
Вийшов з хати брат, на порозі став ружжо заряжати.

Дозволь, матінько, дозволь рідная, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити,
Бо вона кує, жалю завдає, гірко в світі жити.

Не дозволю я тобі, синку мій, цю зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити,
Бо цій зозулі, як нашій сестрі, на чужині жити.

Ой у полі висока могила, (двічі)
На могилі червона кали(на).

На калині чорний ворон кряче, (двічі)
На чужині сиротина пла(че).

Ой казали сиротині люде: (двічі)
– Вийди заміж - краще тобі бу(де).

А я ж людську воленьку ввольнила. (двічі)
Вийшла заміж - голівку втопи(ла).

Утопила в глибоку криницю, (двічі)
Вийшла заміж за гірку п’яни(цю).

(Ой гуль-гулі, голубоньки, з хати,
Не збудіте милого з кроваті.

Сама знаю, коли ізбудити,
Ой як начне сонечко сходити.

Затулили напільні оконця,
Щоб не текло на козака сонце.

Ой став милий з кроваті вставати,
Стали подушки по хаті літати.

Стали подушки по хаті літати,
Стала мила у окно тікати.

– Ой чом, мила, у окно тікаєш,
Хіба ж ти, мила, шуточок не знаєш?

– Ой якби я за шутки приймала,
То я б досі в могилі лежала.)

Соловеєчко, рання пташечко,
Да й не щебечи, гаєм летючи. (двічі)

Да й не щебечи, гаєм летючи,
Да й не обтруси ранньої роси. (двічі)

Нехай обтрусить матінка моя,
До мене йдучи й одвідаючи.(двічі)

(– Чоловіче мій, родино моя,
Завів ти мене в чужиї края,

В чужиї края де роду нема.
Де роду нема, ні родиночки.

– Брешеш милая, вірная моя,
Через дорогу рідная кума.

– Я в тії куми зроду не була.
Я в тії куми та є псучина. )

"Ой улане, уланочку, (двічі)
Сватай мене, дівчино(чку)".

"Ой рад би я тебе сватать, (двічі)
Так боюся твого бра(та).

Отруй, дівко, свого брата, (двічі)
Тоді буду тебе сва(тать)".

"Ой рада б я отравити, (двічі)
Так не знаю що роби(ти)".

"Іди, дівко, у лісочок, (двічі)
А в лісочку на кали(ні),

А в лісочку на калині, (двічі)
Там звилося три гади(ни),

Підстав, дівко, конівочку, (двічі)
Під гадючу голіво(чку).

На гадину сонце пече, (двічі)
А з гадини крівця те(че).

Нехай тече аж по вінця, (двічі)
Даси братові напи(ться)".

Ще братічок у дорозі, (двічі)
Сестра з пивом на поро(зі).

Братік у двір уїзжає, (двічі)
Сестра пиво налива(є).

"Випий, сестро, вперед сама, (двічі)
Щоб мене не отруї(ла)"-

"Я варила, куштувала, (двічі)
За-для брата оставля(ла)".

Ще братічок не напився, (двічі)
Із коника похили(вся).

Похилився аж додолу, (двічі)
"Скидай, сестро, з коня збро(ю).

Скидай, сестро, з коня зброю, (двічі)
Та й поховай у комо(ру).

Та й поховай у комору, (двічі)
Більш не буду жить з тобо(ю)".

Вітер віє, ой, вітер повіває,
Ой, мати ж дочку, ой, про життя пи(тає).

Мати дочку, ой, про життя, ой, питає,
Ой, спитай мати, ой, сірого ву(тяти).

Спитай, мати, ой, сірого, ой, вутяти,
Ой, сіре ж вутя ж, ой, по морю пла(ває).

Сіре вутя, ой, по морю, ой, плаває,
Ой, воно ж моє, ой, все горечко знає.

Воно ж моє, ой, все горечко знає,
Ой, первеє горе – ой, дитина ма(лая).

(Друге горе – свекруха лихая,
Третє горе – мой милий ревнивий,
Сам поїхав у поле орати,
Мене заставив волів поганяти.
Гей, ви, воли сірі, половії,
Осталися мої літа молодії).

Ой не жалко мені ой та й ні на кого,
Тільки жалко мені на отця свого.

На отца свого, ще й на рідного,
Оженив же мене малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, не розумного.

Та й узяв жену не до любові,
Не до любови, не до розмови.

Не до любови, ой не до розмови,
Ні біле личко, ні чорні брови.

Та й пішов в город, у Китай-город,
У Китай-город, ще й на ярмарок.

Та й купив корабель за сто двацять рублів,
За сто двадцять рублєй ще й з полтиною.

За сто двадцять рублів, щей з полтиною,
Посадив жінку ще з дитиною.

Корабель пливе аж вода реве,
Та й жінка сидить, як свіча горить.

Чого не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала,
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сідельце найшла, братіку віддала:
"На, братік, сідло та їдь у село, й де дівчина ждала!". (двічі)

Через річеньку й невеличеньку схочу - перескочу,
Ой віддай мене, моя ж матінко, за кого я схочу. (двічі)

Як віддавала й приказувала в гостях не бувати:
"А якщо прийдеш, моя ж донечко, то вижену з хати". (двічі)

Терпіла я год, терпіла два, третій не стерпіла:
Перетворилась в сиву й зозулю, в гості ж полетіла. (двічі)

Полем летіла, землю крапала дрібними сльозами,
Лісом летіла, гілля ламала білими руками. (двічі)

Прилетіла в сад, сад зельонєнький, сіла на калину,
Сіла та й кує, ще й розказує, як жить на чужині. (двічі)

Над віконечком сидить матінка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у дверях ружжо заряжає: (двічі)

"Ой дозволь мені, моя матінко, ту зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю завдає - я не можу жити". (двічі)

"Не дозволю, сину, не дозволю я ту зозулю вбити,
Бо цій зозулі, як моїй дочці, на чужині жити". (двічі)

"Ой ти, зозуля, ой ти, сивая, перестань кувати,
А якщо дочка, дочка рідная, то іди (лети) до хати". (двічі)

Жила вдова на роздолі, (двічі)
Та не мала же щастя та й до(лі).

Тіки мала одну дочку, (двічі)
Та й купала же й у медо(чку).

Та й купала, поливала, (двічі)
Щастя й долі же не вгада(ла).

Щастя-долі не вгадала, (двічі)
За п'яницю же заміж да(ла).

Шо п'яниця п'є-гуляє, (двічі)
Йде до дому, жінку ла(є):

«Іди, жінко, хоч топися, (двічі)
Бо ти мені же не годи(шся)!».

Пішла жінка до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Прийми мене же, хазяє(чку)!»

На камені ноги мила, (двічі)
А з каменя же хвиля зби(ла).

А з каменя хвиля збила, (двічі)
Щука-риба ухопи(ла).

«Ой ви, щуки, їжте руки, (двічі)
А ви, раки, розтерза(йте).

А ви, раки, розтерзайте, (двічі)
А личенько не займа(йте).

Нехай личко умиється, (двічі)
Прийде милий подиви(ться)».

Прийшов милий до Дунаю, (двічі)
Із Дунаєм розмовля(є):

«Ой Дунає, Дунаєчко, (двічі)
Верни мою же хазяє(чку).

Бо четверо діток маю, (двічі)
Ще й до печі же припада(ю).

А п'ятоє в повиточку, (двічі)
Заклопоче голово(чку)».

Нехай плаче, розпов'ється, (двічі)
Бо вже неньки не дожде(ться).

Якось у неділю склались по рублю,
Щоб розвесилити душечку свою,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс,
Випив стакан водки, ще й сирком загриз,
А потом в канаву нечистий заніс.

Устаю я вранці же- голова болить,
А у тій горлянці наче що стримить,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою,
А в кармані тихо, як у тім раю,
Нічим похмелити душечку свою.

(Що ж мені робити, що ж мені казать?
До получки довго нічого кусать.

Ой горло, ти, горло, яке ти без дна,
Ой скажи спасибі, що дітей нема.

Покинула мати, а жінка втекла,
А не дуже довго ще краща прийшла.

Думала навчити, як у світі жить,
Що я перестану та горілку пить.

Жінко моя мила, жінка дорога,
...бо каждий день по літру носи.

Чоловіче милий, чоловіче мій,
Не буду горілку я тобі носить.

Лучче буду камінь на плечах носить,
Чим у одній хаті з п'яницею жить.)

Ой з-за гори та й вітер повіває,
Ой мати дочку та й про життя й пита(є).

Спитай, мати, ой сірого вутяти,
Ой сіре вутя та й на морі ночу(є).

Сіре вутя та й на морі ночує,
Ой воно ж моє та й все горечко чу(є).

Як піду я в ліс по дрова та й зрубаю йолку,
Завів мене дурний розум в чужу, в чужу стороно(ньку). (двічі)

А в чужій же сторононьці ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому співа, співа солове(йко). (двічі)

Як зорву я з рожі квітку та й пущу на воду,
Пливи, пливи, з рожі квітка, аж до, аж до мого ро(ду). (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й стала крутиться,
Ждала, ждала мати дочку та й ста-, та й стала жури(ться). (двічі)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чи й у тебе жиліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене жилізо і сталі,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Вона ж мені слави наробила.

Вона ж мені слави наробила,
Опівночі дитя породила.

Із півночі сина породила,
До схід сонця в море й утопила.

Ой ви, кумушки, ви, голубушки,
Ой підіть приведіть главного доктора. (двічі)

Главного доктора, ще й прохвесора,
Пусть он осмотріт, падлєц, шо на моїм серцю є. (двічі)

А на моїм серцю кров запечоная,
Кров запечоная, з милим розлученая. (двічі)

Розлучила нас злая неволюшка,
Злая неволюшка, свекорко-свекрушечка. (двічі)

Всі обідають, всі обідають,
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

Як по воду ішла - усміхалася,
А з водою ішла - горко наплакалася. (двічі)

А з водою йшла - горко наплакалася,
Під застільне вікно тихо прислухалася. (двічі)

Чи не б'ється сім'я, чи не лається?
А свекруха лиха бить нахваляється. (двічі)

«І не бийте її, і не лайте її,
Бо вона молода — научайте її». (двічі)

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала козацькая жонка. (двічі)

А вона заплакала, горко заридала,
Любила, кохала - в армію оддала. (двічі)

А в армію оддала під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б'ють барабани. (двічі)

А де б'ють барабани, громко вибивають,
Молоді реб'ята призов призивають. (двічі)

А за багатим сином отець, мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче. (двічі)

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-жалібниці. (двічі)

Та й а за сиротою – дівки-жалібниці,
Пойдьом захищати совєцькі границі. (двічі)

Та дуб зелений, та дуб зелений,
Ще й біла берьоза, ще й біла берьоза.

А з під тієї та й берьозоньки, ай з під тієї та й берьозоньки
А й вода протікає, та й вода протікає.

Ой там козак та й молоденький, а й ой там козак та й молоденький,
Ой коня напуває, коня напуває.

А й не пий, коню, та тієї ж води, а й не пий, коню, та тієї ж води,
Ой вода ключовая, ой вода ключовая.

Не бий, козак, та своєї жінки, а й не бий козак, та своєї жінки,
Та жінка молодая, та жінка молодая.

Ой ходив дунець сім год по Дону,
А й на восьмом году сам додому йду.

Обняла ж ночка возлє лєсочка,
Та встав прив'язав коня возлє явора.

Прив'язав коня возлє явора,
Ай сам же ліг спать возлє коріння.

Ой сам же ліг спать возлє коріння,
А й приснилась йому лютая змія.

А ж то ж не змія, а то ж мать моя,
А ж то ж мать моя, скушила мєня.

(Шо твоя жена у розброд пішла,
Коні вороні розпродала,
Узди, хомути пороздавала,
Приїхав донець до нових ворітець,
Вийшла к йому жена молода,
Здрастуй не сказав, світ головку зняв,
Прив'язав же коня возлє двора,
А сам пішов по конюшеньці,
Коні вороні по станках стоять,
Узди, хомути по гвіздках висять,
Сизі голуби ізлітаються,
Сини соколи сидять за столами,
Пишуть перами, кажуть словами,
Не єсть ти отець, а єсть ти подлець,
Здрастуй не сказав, матері головку зняв.)

Де б я, де б я цей деньочок прожила,
Ой куди я та й з досадоньки пішла.

Ой піду я ай у вишневой ой садочок,
Та й зорву я ой оріховий листочок.

Та й іспишу я всю досаду ой на листок,
І пошлю я в славний город та й Москву.

Ой хто буде цього листа читати,
Той буде про досаду знати.

Перва досада - вийшла заміж молода,
Друга досада - ще й дитинонька мала.

Третя досада - невірна дружина,
Вона мене ізсушила, ізв'ялила.

Вона мені в світі пожить не дала

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Тече річечка,тече бистрая, схочу, перескочу,
Віддай же мене, ой, моя матінко, за кого я схочу.

Віддавала, приказувала в гостях не бувати,
А як вернешся, ой, моя донечко, то вижену з хати.

Жила годичок, жила другенький, третій не стерпіла,
Перетворилась ой в сиву зозулю, к дому прилетіла.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат ой в сінях на дверях ружжо заряжає.

(Дозволь, матінко, дозволь, рідная, ту зозулю вбити,
Бо вона кує і розказує, як жить на чужині.

Н е дозволю я ту зозулю вбить, що в нас на калині,
Бо тяжке, гірке сирітське життя в нашої дитини.)