Цифровий архів фольклору

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Шумить, гуде сосновонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удівонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удіво(нька).

Та вона плаче, ще й ридає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях поглядає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях погляда(є).

Битим шляхим чумаки йдуть,
Битим шляхим чумаки йдуть, мого мужа коня ведуть,
Битим шляхом чумаки йдуть, мого мужа коня ве(дуть).

Та ведуть коня, ще й сідельце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє серце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє се(рце).

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

Ой у полі, в полі криниця, там холодная водиця, гей!
Ой там чумак сім пар волів пасе, а з криниці напува(є).

А з криниці ж напуває, гей!
Ой чого ж ви, воли мої сірі, чом водиці ви й не п'є(те)?

Чом водиці ж ви й не п'єте? Гей!
Вже ж ви свого хазяїна та й до гробу одвезе(те).

Ай до гробу ж одвезете, гей!
Ой ви, хлопці, ви вдалі молодці, та й ввольніте мою во(лю).

Тай ввольніте ж мою волю, гей!
Ой займайте сім пар волів сірих та й гоніте ви за мно(ю).

Та й гоніте ви за мною, гей!
Нехай вони заревуть, забують, а стоячи ж надо мно(ю).

А стоячи ж надо мною, гей!
Чи не почує моя милесенька, та й ідучи за водо(ю)?

А милесенька почула, важенько здихнула, гей!
Ой коли б я та крилечка мала, всю країну обліта(ла).

Раз козак у поход собирався, вороного коня осідлав, (двічі)
Коло його дівчина стояла, він дівчину свою вговоряв: (двічі)

«Не журись ти, моя чорнобрива, я з кривавого бою вернусь, (двічі)
Як не прийме сирая могила, я й навіки твоїм остаюсь!». (двічі)

Раз дівчина в постелі лежала, лиха звістка до неї прийшла, (двічі)
Що: «Козак у бою та й загинув, зоставайся, дівчино, сама!». (двічі)

Світи, місяць, світи, ясний, ше й полуночна зоря,
Просвіти, бо я не бачу, де коханая моя.

Просвіти, бо я не бачу, де коханая моя,
Голова моя кружиться ше й на серці єсть печаль.

Голова моя кружиться ше й на серці єсть печаль,
Скажи, Саша, скажи, Маша, шо й на свєті больше жаль?

Скажи, Саша, скажи, Маша, шо й на свєті больше жаль,
Чи жаль тройки вороної чи Ванюші-ямщика?

Чи жаль тройки вороної чи Ванюші-ямщика,
Тройка скаче, Ванька плаче, по дорожкє столбовой.

Тройка скаче, Ванька плаче, по дорожкє столбовой,
Всю Росію я об’їхав – кращой Маші не знайшов.

Всю Росію я об’їхав – кращой Маші не знайшов,
Назад же я повернувся – живой Маші не застав.

Лежить Маша у кімнаті, у кімнаті край вікна,
Голова цвітами вбрата, грудь покрита кісійой,

Ой як сяду край стола,
Гей, ой як сяду край стола, повечеряю сама.

Повечеряю й сама,
Гей, повечеряю сама, коли милого й нема.

А мій милий на Дону,
Гей, а мій милий на Дону, я й до нього й полину.

Кругом Дона й обійшла,
Гей, кругом Дону й обійшла, миленького й не знайшла.

Тільки знайшла й калину,
Гей, тільки знайшла калину, під калиной могилу.

На могилу я впала,
Гей, на могилу я впала, гірко плакать почала.

Вставай, милий, не лежи,
Гей, вставай, милий, не лежи, ой дорожку покажи.

З ким ти, мила, з ким ти йшла?
Гей, з ким ти, мила, з ким ти йшла, що могилу ту знайшла?

Та й забєлєли снєжки,
Та й по битой дорожке,
та й по крутой горє.

Та й по крутой горє,
Та й заболєло тєло,
Ой солдатськоє бєло,
Та й в чужой сторонє.

Та й в чужой сторонє,
Та й ніхто не заплаче
По солдатському тєлу,
А й ні брат, ні сестра.

Та й ні брат, ні сестра,
Та хіба той заплаче
По солдатському тєлу,
Та й товариш його.

Та й товариш його,
Та й, товаришу вірний,
Ой ти, братіку рідний,
Та й либонь я помру.

Та й либонь я помру,
Та й зроби мєні, брате,
Ой, вірний товаришу,
Та з клен-дерва ой труну.

Та з клен-дерва труну,
Та й нашо тобі, брате,
Та з клен-дерва (взяти,
Та в дубовій лежати).

Калина-малина над лугом стояла,
Чого ж ти, калина, рано присов'я(ла)?

Чого ж ти, калина, рано присов'яла,
Чи суші боїшся, чи дощу бажа(єш)?

Суші не боюся, дощу не бажаю,
Кого вірно люблю по тім помира(ю).

Ой умру я, мила, а ти будеш жива,
Та й замічай, мила, де моя моги(ла).

Шо моя могила в степу при дорозі,
В степу при дорозі жито полові(є).

В степу при дорозі жито половіє,
Жито половіє, травка зелені(є),

Шо я теє жито та й повижинаю,
Шо я тую травку та й повирива(ю).

Шо я тую травку та й повириваю,
А я ж ту могилу сама розкопа(ю).

А я ж ту могилу сама розкопаю,
Із милого кості та й повибира(ю).

Із милого кості та й повибираю,
Шовковим платочком поперетира(ю).

Шовковим платочком поперетираю,
Жовтеньким пісочком попересипа(ю).

Жовтеньким пісочком попересипаю,
Кленовим листочком попереклада(ю).

Ой у полі жито копитами збито,
Під білою березою козаченька вбито. (двічі)

Ой убито, вбито, завезено в жито,
Червоною китайкою личенько накрито. (двічі)

Ой прийшла дівчина з карими очима,
Та й підняла китайочку, та й заголосила. (двічі)

(- Чи ти, милой, впився? Чи з коника вбився?
Чи за мною, молодою, дуже зажурився? (двічі)

Я, мила, не впився, і з коня не вбився,
За тобою, молодою, дуже зажурився!) (двічі)

Ой у полі озеречко, там плавало відеречко,
Соснові клепки, дубовеє денце, ой не цурайся, козак, серце. (двічі)

Як будеш ти цуратися, будуть люди сміятися,
Та не так із тебе, а як із мене, а й з мене, парня, молодого. (двічі)

(Ой дівчино вірно люба, одвертайся од нелюба,
Буду стріляти, буду влучати, як на сизого голуба.

А козаченьку молоденький, єсть у тебе коник вороненький.
Сідлай коня, з'їжджай з двора, ти не твій, я не твоя.

Козак став коника сідлати, із коником розмовляти,
Ой коню мій вороненький, донеси мене до Дунаю,
Стану, гляну, подумаю.

Шо мені робити?
Чи мені втопиться, чи з коника вбиться,
Я й сам, молод, не вгадаю.

Прийми, Боже, душу, щуко-рибонько, тушу,
А ти, річко бистра, а вода чиста, викині кості на сушу.)

Летів орел через сад зелений, а й став калину кльовать,

Любив козак молоду дівчину, та й став її покидать. (двічі)

Вона взяла його отруїла, та й стала його питать. (двічі)

Скажи, милий, скажи голуб сивий, Ой чого ж ти заболів? (двічі)

Сам не знаю, за що я стадаю, так прідьоцца помирать. (двічі)

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.

Ніхто так не літає, як пташечка вгорі,
Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі)

Ніхто так не страдає, як милой на войні,
Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві)

Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить,
Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

А й через гору та й у контору, а й орел воду носе,
Та й молоденький а й новобранчик полковника про(се).

А й пусти ж мене, та й полковнику, а й із полка й додому,
Бо вже скучила, а й і змарніла дівчина за мно(ю).

А й нехай плаче, та й нехай плаче, а й нехай ще затуже,
Та й нехай же він а й новобранчик три годи послу(же).

А й служив службу, та служив другу, а й начав помирати,
Та й начав же він а й перед смертю дівчину бажа(ти).

Їхав козак молоденький до дівчини в гості,
Провалився кінь вороний на дубовім мості. (двічі)

Провалився-утопився, а шапочка сплила,
Молодая дівчинонька бистру річку брила. (двічі)

Брила, брила бистру річку понад берегами,
Та й зустріла риболовців з трьома неводами. (двічі)

Ой ви, хлопці, риболовці, ввольніть мою волю,
Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю. (двічі)

Та й розкиньте тонкий невід по синьому морю,
Та й витягніть миленького ой хоть неживого. (двічі)

Тягнуть, тягнуть миленького, з рота вода ллється,
Стоїть дівка на бережку як рибонька в'ється. (двічі)

Ой нате вам, риболовці, рубля золотого,
Та й донесіть миленького аж до мого двору. (двічі)

Ой нате ж вам, риболовці, вишиту сорочку,
Поховайте миленького в вишневім садочку. (двічі)

Як була у Насті нерідная мати,
Заставила Настю ой рушник вишивати.

Настя не зуміла, Настя не зуміла,
На руках зомліла, ой на нозі скипіла.

Як приїхав милий із Дону додому,
Питається милий: «Ой де діла Настину?».

Пішла Настусина, пішла Настусина,
пішла в степівщину жати пшеничину.

Батько в степівщину – нема Настусини,
Обняв головоньку, прийшов додомоньку:

«Ой мила ж ти, мила, чом несправедлива,
Чом правди не кажеш, де Настину діла?».

«Уже Настя дома, пішла у садочок,
Пішла у садочок рвати ягідочок».

Батько у садочок – нема Настусини,
Нема Настусини, застав сам …

Не палайте, сухі дрова, бо заллю водою,
Не втішайтесь, та й воріженьки, ой моєю бідою. (двічі)

А я твою та бідоньку та й перебідую,
Як піду я ой до дівчини, та й переночую. (двічі)

Як прийшов він до дівчини: "Одкрой, дівко, двері!",
Дівка стала, ой одказала: "Ой заріж жінку вперше!"

(Прийшов він додому, став ножа гострити,
Його жінка, як голубка, почала просити.

"Не ріж мене, мій миленький, хоч одну хвилину,
Поки сяду погодую малую дитину!"

"Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!"

А сусіди, не вороги, дали неньці знати,
Біжить ненька, ....... як рибонька в'яла?)

–Зайди, зайди, місяченьку, зайди за комору,
А я собі з милесеньким трошки поговорю.

–Іди, милий, додомоньку, а я зостаюсь,
Хіба піду на весілля збоку подивлюсь.

Ой як гляну ж я на тебе, а ти на мене,
Покотяться та дрібні сльози у тебе й у мене.

Як прийду жиея додому, ляжу та й умру,
А ти мені та мій миленький ізроби ж труну.

Як спускали її в яму, здвигнулась земля,
Стоїть милий та й над труною, чорний як земля.

Іде милий дорогою, спотикається,
Стоїть батько та й на порозі, усміхається.

–Бодай же ти, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене та з сиротою навік розлучив.