Digital archive of folklore

Та стоїть явір над водою,
В воду похилився.
А на козака – невзгодонька,
Козак зажурився.

Та не хилися, явіроньку,
Ти ще зелененький.
Та не журися й, козаченько,
Ти ще й молоденький.

Та не рад явір хилитися, –
Вода корінь миє.
Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Та не рад козак журитися, –
Само серце ниє.

Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як серце застогне і гірко заплаче,
Як дуже без щастя воно защемить?

А як горе, мов терен, всю душу поколить,
Коли одцуралось од тебе усе.
І ти як сухеє перекотиполе
Не знаєш куди тебе вітер несе?

А ні – скажи мовчки, скосивши билину,
Хоч рано і ввечір – водою полив,
Не зазеленіє: кохай сиротину,
А матір і батька не бачити їй.

От так і на світі: хто рано почує,
Як серце заплаче, як серце здихне,
Той рано заплаче, а доля шуткує,
Поманить, поманить та й геть полине.

А можна утерпіть, як яснеє сонце
Приблисне й засяє для миру всього,
І гляне до тебе в убоге віконце,
Осліпнеш і дивишся все на його. (двічі)

Чому бджоли не йдуть в поле?
Чому не роятся?
Чому дівки не йдуть заміж?
Бо свекрух боятся.

Бо свекрухи-говорухи
Не хочуть робити.
Тільки ходять по сусідах
Невісток судити.

Ой, дай Боже мені, Боже,
Свекрушеньку-мати.
Хоть би я її научила
В решеті гуляти.

Гуляй, гуляй, свекрушенько,
На одному місці.
Щоб ти кривди не робила
Молодій невістці.
Щоб ти кривди не робила
Молодій невістці.

Ой піду я на долину,
Подивлюсь я на калину,
Долина широка, калина висока,
А я стою одинока.

Ти одна стоїш в долині,
А я одна на чужині,
Любила Іванка, любила-кохала,
Доле ж моя, доле злая.

Доле ж моя безталанна,
До війська взяли Івана,
А я стою, плачу, сльози проливаю,
Свою долю проклинаю.

До схід сонця треба встати,
Бо свекруха лиха мати,
Зовиці-ледащо вилають нізащо,
Ой марнію я тут нащо?

Ой коли б я була знала,
Не йшла заміж за Івана.
У рідного батька, у рідної неньки
Жила б, горечка не знала.
У рідного батька, у рідної неньки
Жила б, горечка не знала.

Виспівує соловейку у зеленім гаю,
Не лай мене, моя ненько, що Гриця кохаю. (двічі)

В мого Гриця чорні брови, ще й личко рум’яне,
Як на мене щиро гляне, аж серденько в’яне. (двічі)

Нехай мати дорікає – не боюсь ні трішки,
Біля тебе, мій миленький, прикипіли ніжки. (двічі)

Зелен-рута розквітає дрібною росою,
Хай зоріє, хай світає, а я ще й постою. (двічі)

Кури мої кури, кури-чобатури,
Якби мені того чоловіка, твоєї натури! (двічі)

Попироси не курив, водочки не нюхав,
Чужих жінок не любив, одну мене слухав! (двічі)

Ой, дай мені Боже, вечіра діждати,
Та й пішла б я до куми новості взнавати. (двічі)

Як пішла я до куми, стала під стіною,
А мій милий, чорнобривий говорить з кумою. (двічі)

Несе кума чарку, ще й курячу лапку,
А я цього не стерпіла та й вибила шибку. (двічі)

Тай пішла додому, зразу заболіла,
Та й білою хустиною голівку накрила. (двічі)

Прийшов милий вранці: “Коли заболіла?”,
“Ще учора із вечора, як шибка летіла.” (двічі)

Ой на горі, на високій, кучерявий дуб стояв.
Під тим дубом кучерявим козак дівку вговоряв. (двічі)

Вговоряв він, умовляв він, сів на коня, поїхав.
Будь здорова, чорноброва, бо я їду за Дунай. (двічі)

Він поїхав, ще й приїхав, – “Здрастуй” – мені не сказав.
Ще й по прєжнєй, по любові, правой ручки не подав. (двічі)

Чи я не хазяйка, чи не господиня?
Сім день хати не мела, печі не топила.

Ой поїхав чоловік у поле орати.
Я нишком на вулицю з хлопцями гуляти.

Йдуть люди з міста та й з мене сміються,
Що на дворі в подушках ворони несуться.

Не журіться люди – якось воно буде,
Поскубаю воронят – ще й перина буде.

Не дивуйся, чоловіче, що я така жінка.
Було б тоді дивитися, як я була дівка! (двічі)

Один місяць сходить, а другий заходить,
Козак до дівчиноньки ой щовечора ходить. (двічі)

Не ходи, козаче, не ходи до мене,
Бо любов не вірная, ой, не візьмеш ти мене. (двічі)

Не дозволить мати невісточку брати,
Візьму за рученьку, ой, приведу до хати. (двічі)

Один місяць сходить, а другий заходить,
Козак до дівчиноньки ой щовечора ходить! (двічі)

Ой устану ранесенько,
Вмию личко білесенько.
Іще сонце не зійшло –
В мене личко розцвіло.

Ой пішла я та й по сіно,
В мене личко зрум’яніло.
Ой чи брала, чи не брала –
Василечка повстрічала.

Василечку, серце моє,
Нав’яжи сіна в’язок двоє.
Він у в’язки пов’язує,
Та й на мене підморгує.

“Ой дівчина чепурненька,
Сама станом ти гарненька.
Ой у в’язки пов’язую,
Обніму та й поцілую.”

“Личко не дам цілувати,
Віднеси сіно до хати.
А як любиш, не жартуєш,
Біля хати поцілуєш.”

До роботи він береться,
Несе сіно – спина гнеться.
Сіно несе, помагає,
Нехай сватів засилає. (двічі)

Дощик накрапає, дощик накрапає на білу березу,
А я миленькому, а я миленькому сорочку мережу. (двічі)

Дощик накрапає, дощик накрапає – є над чим журитись.
Не хоче мій милий, не хоче мій милий на мені женитись. (двічі)

А я миленького, а я миленького женила, женила.Нове коромисло, нове коромисло на ньому побила. (двічі)

Дощик накрапає, дощик накрапає – зморосило рясно.
Коханнячко прийде, коханнячко прийде, як сонечко ясне. (двічі)