Digital archive of folklore

Та й прислалося та й до Оленки, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

Ой там Оленка пшеницю жала, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

Пшеницю жала, в три ряди клала, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

Ой ішло туди три косарики, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

«Ви косарики ж, ви молодчики, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

Викосіть мені шовкову траву, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

Первому буде шолкова трава, не троє,
Не троє гостей – троє старостей, Оленка.

(Другому буде яра пшениця,
Третьому буду сама молода».)

А в тим двірку, як у вінку,
Щедрій вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

Тут хазяїн - як виноград,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

А хазяйка, як панянка,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

А діточки, як квіточки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!

Вечір добрий!

Щедрій вечір!
А в нашого пана береза стояла,
Добрий вечір!

(Щедрій вечір!
Струнка та висока, на листя широка,
Добрий вечір!)

Щедрій вечір!
А тую березу Наташа стереже,
Добрйи вечір!

Щедрій вечір!
Стережучі, та міцно заснула,
Добрий вечір!

Щедрій вечір!
Налетіли та раннії пташки,
Добрий вечір!

…

Ой горе тій чайці, горенько ж небозі,
Що вивела чаєняток при битій, при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, весело співали,
Стару чайку ізігнали, чаєнят, чаєнят забрали.

А чаєчка в’ється, об доріжку б’ється,
К сирій землі припадає, чумаків, чумаків благає.

(– Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі,
Верніть міні чаєняток, вони ще маленькі.

– Не вернемо, чайко, не вернем, небого,
Бо забравши чаєнята полетиш у поле.

Лети, чайко, на зелені луки,
Бо вже твої чаєнята набралися муки.

Полети, чайко, на зелені паші,
Бо вже твої чаєнята покипіли в каші).

Катя, Катерина, купечеська й доч,
А й вона прогуляла всю тьомную й ноч.

Вона прогуляла всю тьомную й ноч,
А й на бєлому свєті ложилася спать.

На білому свєті ложилася спать,
А й пішли пароходи по морю гулять.

Пішли пароходи по морю гулять,
А й один парус бєлой, другой голубой.

Один парус бєлой, другой голубой,
А й по серьодке ж лодки парєнь молодой.

(По серьодке лодки парєнь молодой,
На йом костюм бєлой і шарф голубой).

Ой Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой коли ж про нас наговоряться люди?

...

А друге горе, що не рідная мати,

Кладе сироту...

Ой пустіть мене родину ж одвідат.

Ой гай, мати, ой гай, ой гай, мати, ой гай зелененький,
Виїжджає з України некрут молоденький.

Виїжджяє шапку, шапку знявши, низенько уклонився:
«Прощавайте, сусідоньки, може з ким бранився».

Хоч бранився, не бра.., не бранився – аби помирився,
Як виїхав на шлях битий – слізоньками вмився.

Розчешу я свої кудрі, сам до дівчини піду, ой,
Пішов же я й до дівчини – сам не знаю, де живе.

Пішов би я й до дівчини – й сам не знаю, де й живе, ой,
Попрошу ж я й товариша, нехай мене проведе.

Попрошу я й товариша й, нехай мене проведе, ой,
А товариш краще й мене, він дівчину й одіб’є.

А товариш краще й мене ж, він дівчину й одіб’є, ой,
Мостять, мостять мостовую й аж до милої двора.

Мостять, мостять мостовую аж до милої двора, ой,
Мостовая й провалилась, а мій милой потонув.

(Мостовая провалилась, а мой милий потонув,
«Ой ви, хлопці-риболовці, закидайте невода,
Та й витягніть миленького, бо холодная вода».)