Мене мати, як зоря

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, зоря, рано заміж оддала.

В мене ж мати, зоря, рано заміж оддала,
У велику сімʼю, й у далеку сторону.

У велику сімʼю, й у далеку сторону,
А велика сімʼя вся вечеряти сіда.

А велика сімня вся вечеряти сіда,
А мене же, молоду, посилають по воду.

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала. (двічі)

У велику сім`ю, у чужую сторону,
А велика сім`я вся вечеряти сіда. (двічі)

Що велика сім`я вся вечерять сіда.
А мене, молоду, посилають по воду. (двічі)

В мене батько, як світ, зав`язав мені світ,
В мене мати, як зоря, рано заміж оддала.

В мене мати, як зоря, рано заміж оддала,
У чужу сторону, у велику сім`ю.

А велика сім`я вся вечеряти сіда,
А мене, молоду, посилають по воду.

А я по воду йшла, як голубка гула,
До криниці дойшла, умивалася.

Вишитим рукавом утиралася,
До віконця дійшла, прислухалася.

Вся сімєйка сидить, одна мати бурчить,
Одна мати бурчить, свого сина учить:

Ой ти, сину, сукин сину, чом горілочки не п`єш?
Чом горілочки не п`єш, чого жіночки не б`єш?

Ой зачем же її бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить.

І спекти, і зварить, і до мене говорить,
І до неньки, до отця, ще й до мене, молодця.

Я ж її брав не за наймичку, я ж брав за хазяєчку,
Я ж її брав, как малиновый свєт, а теперь же її половиноньки нєт.

Ой як я на тин хилюся,
Йти додому я й боюся.

Та й боюся чоловіка,
Щоб не вмалив міні віка.

Я на кладці ноги мила,
Поки хвиля із ніг збила.

Ой ви, щуки, їжти руки,
А ви, соми, їжти ноги.

А личенька не трогайте,
Нехай воно умиється,
Прийде милий, подивиться.

Я пʼятеро діток маю,
А шестоє в повиточці.

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)

Ой у полі висока могила
На могилі червона калина. (двічі)

На калині сизий ворон кряче,
На чужині сиротина плаче. (двічі)

А на мене сусіди взялися,
Вийди заміж, а хоч утопися. (двічі)

Я сусідам воленьку вольнила,
Вийшла заміж, головку втопила. (двічі)

Утопила в глибокеє море,
Вийшла заміж, стало мені горе. (двічі)

Утопила в глибоку криницю,
Вийшла заміж за гірку п’яницю. (двічі)

Та й не знала шо мені робити,
Встала рано, почала топити. (двічі)

Витопила, та й пішла будити,
Витопила, та й пішла будити.

"Вставай, милий, моє милування,
Вже готове твоє умивання! (двічі)

Шо в садочку водичка в тазочку,
А в світлоньці рушник на кілочку. (двічі)

А на лавці варенички в маслі,
А на столі горілочка в пляшці. (двічі)

На полиці білі паляниці,
Задля того гіркого п’яниці!" (двічі)

Ой став милий, милий уставати,
Стала мила від його тікати. (двічі)

"Та чи ти, мила, мою думку знала,
Шо від мене так рано втікала?" (двічі)

"Я твоєї думочки не знала,
Так сусіда мені розказала". (двічі)