Катя, Катерина, купечеська й доч

Розчешу я свої кудрі, сам до дівчини піду, ой,
Пішов же я й до дівчини – сам не знаю, де живе.

Пішов би я й до дівчини – й сам не знаю, де й живе, ой,
Попрошу ж я й товариша, нехай мене проведе.

Попрошу я й товариша й, нехай мене проведе, ой,
А товариш краще й мене, він дівчину й одіб’є.

А товариш краще й мене ж, він дівчину й одіб’є, ой,
Мостять, мостять мостовую й аж до милої двора.

Мостять, мостять мостовую аж до милої двора, ой,
Мостовая й провалилась, а мій милой потонув.

(Мостовая провалилась, а мой милий потонув,
«Ой ви, хлопці-риболовці, закидайте невода,
Та й витягніть миленького, бо холодная вода».)

Ой горе тій чайці, горенько ж небозі,
Що вивела чаєняток при битій, при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, весело співали,
Стару чайку ізігнали, чаєнят, чаєнят забрали.

А чаєчка в’ється, об доріжку б’ється,
К сирій землі припадає, чумаків, чумаків благає.

(– Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі,
Верніть міні чаєняток, вони ще маленькі.

– Не вернемо, чайко, не вернем, небого,
Бо забравши чаєнята полетиш у поле.

Лети, чайко, на зелені луки,
Бо вже твої чаєнята набралися муки.

Полети, чайко, на зелені паші,
Бо вже твої чаєнята покипіли в каші).

Повій, вітре, ой, буйнесенький з глибокого яру,
Прилинь, прилинь та, мій миленький, з далекого краю.

Ой, рад би я повіяти – яр дуже глибокий,
Ой, рад би я та й прилинути – край дуже далекий.

А я сваго, ой, миленького, на Дон виряджала,
Дала йому та й зозуленьку, щоб рано ковала.

Дала йому, ой, зозуленьку, сабі салавейка,
Нехай йому та тяжко-важко – мені веселенько.

Летить галка, ой, через балку та й летючи кряче,
Перекажіть та й дівчиноньці, хай вона не плаче.

Перекажіть, ой, дівчиноньці, я тут не журюся,
Нехай вона та заміж іде, а я й оженюся.

Оженила б, ой, тебе, милий, лихая година,
Через тебе, мій миленький, цуралась родина.

Одцурався, ой, батько, одцуралась мати,
Одцурались сестри ще й два рідних брати.