​Та ой вишенька та черешенька

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

(очевидно пропущений перший рядок
“Закувала зозуленька в саду на помості”)

Приїхало до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий коня вʼяже, ей,
Третій стоїть під віконцем, “Добрий вечір” каже.

“Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!, ой,
Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!”.

“Вода в сінях на віднику, іди та й напийся, аа,
Дівка в хаті на кроваті, іди, подивися, ей,
Дівка в хаті на кроваті, іди, подивися!”

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)

Била мене мати з ночі, за Йванкові карі очі,
Ще й казала буде бити, щоб Іванка не любити. (двічі)

А я Йванка так любую, де зустріну, там цілую,
Ой, Іванко, серце моє, нема краще, чім нас двоє. (двічі)

Тече вода коло млина, – мамо моя, я не винна,
Ми з Іванком паровані, як орлята мальовані. (двічі)

Тече вода каламутна, – чого, мила, така смутна?
– Я не смутна, ген сердита, бо з вечора була бита. (двічі)