​Та ой вишенька та черешенька

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

Нема його та й не буде, поїхав в Одесу,
Казав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчінонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачьте ж очі, плачьте ж карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Не сама я полюбила, полюбила мати,
Вона мене заставила, рушнички в’язати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертий, шовком шитий, рученьки в’язала. (двічі)

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема того козаченька, що я й полюбила. (двічі)

(очевидно пропущений перший рядок
“Закувала зозуленька в саду на помості”)

Приїхало до дівчини три козаки в гості.

Один іде, коня веде, другий коня вʼяже, ей,
Третій стоїть під віконцем, “Добрий вечір” каже.

“Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!, ой,
Добрий вечір, стара мати, дай води напиться!”.

“Вода в сінях на віднику, іди та й напийся, аа,
Дівка в хаті на кроваті, іди, подивися, ей,
Дівка в хаті на кроваті, іди, подивися!”

Била мене мати березовим кнутом,
Щоби я не гуляла з молодим рекрутом,
Щоби я не стояла з молодим рекрутом.

А я собі стояла, поки півні піли,
На двері воду лляла, щоби не скрипіли. (двічі)

На двері воду лляла, на пальцях ходила,
Щоб мати не почула, щоби не сварилась. (двічі)

А мати і не спала, та все чисто чула,
І мене не сварила, сама така була. (двічі)